На страницах истории запорожского казачества запечатлены свидетельства о многих славных битвах. Казаки, прирожденные воины, демонстрировали мастерство владения пиками, саблями и стрелковым оружием не только в пределах исторических границ Украины, отстаивая интересы и свободу своей страны, но и далеко за ее границами в качестве вольных наемников.
Турецкий поход
В августе 1593 года наступил новый этап войны на Балканах. Османская империя, искавшая выход в Европу, перешла к осаде Вены. Австрийская династия Габсбург, не получившая военной поддержки от Речи Посполитой и Московии, воззвала к запорожских казаков, привычных к войне с турками. На Запорожье в порядке был отправлен посол Эрих Лясота, захвативший с собой помимо письма от императора 8000 дукатов. В ответ на этот призыв казаки согласились выступить в поход на Молдавию – вассала и союзника Османской империи. 12-тысячное войско в октябре 1594 года перешло Днестр и с успехом одержало победу в Яссах, вынудив молдавского господаря Аарона Тирона бежать.
30-летняя война
В 1618 году разгорелось противостояние между католической и протестантской Европой, продлившееся до 1648 года. На разных этапах войны казаки-наемники оказывались выступали то на одной, то на другой стороне.
В самый разгар осады Вены чехами и трансильванцами в закарпатские земли вступает 10-тысячное войско вольных запорожцев-наемников, срывающее планы коалиции против династии Габсбургов и вынуждающее их отступить. Однако после отказа Австрии выплатить корпусу причитающиеся деньги казаки возвратились в Сечь.
В 1631 году две тысячи запорожцев оказали поддержку армии Альбрехта фон Валленштейна в боях против Саксонии на территории Силезии. Из казаков-наемников были сформированы эскадроны легкой конницы, совершавшие глубокие рейды в тыл врага. При этом генералиссимус отдавал явное предпочтение опытным запорожцам, ставя их выше польских гусаров.
“Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських” цитатна характеристика Софії до розкрити образ головної героїні.
Цитатна характеристика Софійки “Русалонька із 7-В“
“Спідничка і штани, якщо їх не підперізувати, неодмінно сповзають”.
“Ну от, морочитись із братиком знову Софійці! Ні-ні, вона обожнює маленького Ростика! Проте мусять бути якісь межі. Усеньке вчорашнє післяобіддя вона вистоювала з візочком під магазинами: тітонька з мамою не минули жодного, вибираючи тканини і, як її, фурнітуру. Сьогодні ж укотре доведеться занапасть робити математику: зайнята-бо з дитиною!”
“На уроки встигла. Краще б запізнилася: з математики все одно підхопила сімку! Кого винуватити? Братика? Русалоньку, через яку плакала замість уроки робити?
Не краще й з українською. Завдання виконала швидко, навіть дала списати Кулаківському, а той… Тільки й бовкнув: “Сенк’ю, ти – кльова!” Та всі перерви підкидав хрущів до рюкзака – не Софійці – противній Ірці Завадчук. Що ж, справжній рятівниці і в казці, і в житті зостаються крихти зі столу суперниці!..”
“Свого часу Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп’ютер… Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала… а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло.”
“Так-так, віднині Софійка, вже повноправна семикласниця, розпочинає найприємніший період кожного навчального року – літо!”
“І трохи розпатлала темне волосся: не те, щоб дуже, а якраз, щоб ніхто нічого не запідозрив. Злегка покусала губи і пощипала для рум’янцю вилиці: не малюватиметься ж, як Ірка Завадчук! Ще якби справді яке свято, а то…”
“Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу… Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики…”
“… задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній – коралі…”
“Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку, що випурхнула з візочка (тепер, як завше, думай, куди її, брудну, покласти!). Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!”
“Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури…”
“Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку… Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!”
“Тікала як уранці… Це ж треба! Відразу – такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь.”
“Софійка увімкнула світильник й розгорнула книжку. Хоч уже давно перечитала “Трьох мушкетерів”, “Тома Сойєра”, “Людину-амфібію”, “Голову професора Доуеля”, “Останнього з могікан” із татової бібліотеки, а також усі томи “Гаррі Поттера”… у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!”
“Софійці не набридало морочитися з курчатами, пасти гусенят. Захоплено копала черв”яків для качок…”
“Цілувала свою вірну кицю. З не меншою ніжністю розцілувала братика… Скоро його можна буде вчити літер і лічбі. У Софійки вже давно заготовлено для нього цілий ящик таблиць і малюнків.”
“Та впевненості не додалося: Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук.”
“Звичайно, як у казці: хату заметеш – сядеш посидиш, посуд помиєш – сядеш посидиш, хліба купиш – сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш – сядеш посидиш…”
“І, що найгірше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні у Тичини? “Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. Божеволіють, конають: нам – своє робить…”
“Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу!”
“Що таке життя? Куди дівається минуле? Куди діваємось ми?”
“Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті.”
“Гардероб чималий, шкода, що примітивний.”
“Дякую, мамусю!” – кинулась мамі на шию, чого давно вже собі не дозволяла.”
“Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула… красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра…” (майбутнє)
“А ти все така ж!.. – замилувався дівчиною Вадим, – і красою, і розумом!” “Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?..” (майбутнє)
“Я чув, що пишеш для дітей… у журналах. Пора б і книжку, як вважаєш?..” (майбутнє)
На страницах истории запорожского казачества запечатлены свидетельства о многих славных битвах. Казаки, прирожденные воины, демонстрировали мастерство владения пиками, саблями и стрелковым оружием не только в пределах исторических границ Украины, отстаивая интересы и свободу своей страны, но и далеко за ее границами в качестве вольных наемников.
Турецкий поход
В августе 1593 года наступил новый этап войны на Балканах. Османская империя, искавшая выход в Европу, перешла к осаде Вены. Австрийская династия Габсбург, не получившая военной поддержки от Речи Посполитой и Московии, воззвала к запорожских казаков, привычных к войне с турками. На Запорожье в порядке был отправлен посол Эрих Лясота, захвативший с собой помимо письма от императора 8000 дукатов. В ответ на этот призыв казаки согласились выступить в поход на Молдавию – вассала и союзника Османской империи. 12-тысячное войско в октябре 1594 года перешло Днестр и с успехом одержало победу в Яссах, вынудив молдавского господаря Аарона Тирона бежать.
30-летняя война
В 1618 году разгорелось противостояние между католической и протестантской Европой, продлившееся до 1648 года. На разных этапах войны казаки-наемники оказывались выступали то на одной, то на другой стороне.
В самый разгар осады Вены чехами и трансильванцами в закарпатские земли вступает 10-тысячное войско вольных запорожцев-наемников, срывающее планы коалиции против династии Габсбургов и вынуждающее их отступить. Однако после отказа Австрии выплатить корпусу причитающиеся деньги казаки возвратились в Сечь.
В 1631 году две тысячи запорожцев оказали поддержку армии Альбрехта фон Валленштейна в боях против Саксонии на территории Силезии. Из казаков-наемников были сформированы эскадроны легкой конницы, совершавшие глубокие рейды в тыл врага. При этом генералиссимус отдавал явное предпочтение опытным запорожцам, ставя их выше польских гусаров.
“Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських” цитатна характеристика Софії до розкрити образ головної героїні.
Цитатна характеристика Софійки “Русалонька із 7-В“
“Спідничка і штани, якщо їх не підперізувати, неодмінно сповзають”.
“Ну от, морочитись із братиком знову Софійці! Ні-ні, вона обожнює маленького Ростика! Проте мусять бути якісь межі. Усеньке вчорашнє післяобіддя вона вистоювала з візочком під магазинами: тітонька з мамою не минули жодного, вибираючи тканини і, як її, фурнітуру. Сьогодні ж укотре доведеться занапасть робити математику: зайнята-бо з дитиною!”
“На уроки встигла. Краще б запізнилася: з математики все одно підхопила сімку! Кого винуватити? Братика? Русалоньку, через яку плакала замість уроки робити?
Не краще й з українською. Завдання виконала швидко, навіть дала списати Кулаківському, а той… Тільки й бовкнув: “Сенк’ю, ти – кльова!” Та всі перерви підкидав хрущів до рюкзака – не Софійці – противній Ірці Завадчук. Що ж, справжній рятівниці і в казці, і в житті зостаються крихти зі столу суперниці!..”
“Свого часу Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп’ютер… Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала… а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло.”
“Так-так, віднині Софійка, вже повноправна семикласниця, розпочинає найприємніший період кожного навчального року – літо!”
“І трохи розпатлала темне волосся: не те, щоб дуже, а якраз, щоб ніхто нічого не запідозрив. Злегка покусала губи і пощипала для рум’янцю вилиці: не малюватиметься ж, як Ірка Завадчук! Ще якби справді яке свято, а то…”
“Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу… Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики…”
“… задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній – коралі…”
“Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку, що випурхнула з візочка (тепер, як завше, думай, куди її, брудну, покласти!). Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!”
“Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури…”
“Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку… Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!”
“Тікала як уранці… Це ж треба! Відразу – такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь.”
“Софійка увімкнула світильник й розгорнула книжку. Хоч уже давно перечитала “Трьох мушкетерів”, “Тома Сойєра”, “Людину-амфібію”, “Голову професора Доуеля”, “Останнього з могікан” із татової бібліотеки, а також усі томи “Гаррі Поттера”… у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!”
“Софійці не набридало морочитися з курчатами, пасти гусенят. Захоплено копала черв”яків для качок…”
“Цілувала свою вірну кицю. З не меншою ніжністю розцілувала братика… Скоро його можна буде вчити літер і лічбі. У Софійки вже давно заготовлено для нього цілий ящик таблиць і малюнків.”
“Та впевненості не додалося: Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук.”
“Звичайно, як у казці: хату заметеш – сядеш посидиш, посуд помиєш – сядеш посидиш, хліба купиш – сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш – сядеш посидиш…”
“І, що найгірше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні у Тичини? “Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. Божеволіють, конають: нам – своє робить…”
“Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу!”
“Що таке життя? Куди дівається минуле? Куди діваємось ми?”
“Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті.”
“Гардероб чималий, шкода, що примітивний.”
“Дякую, мамусю!” – кинулась мамі на шию, чого давно вже собі не дозволяла.”
“Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула… красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра…” (майбутнє)
“А ти все така ж!.. – замилувався дівчиною Вадим, – і красою, і розумом!” “Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?..” (майбутнє)
“Я чув, що пишеш для дітей… у журналах. Пора б і книжку, як вважаєш?..” (майбутнє)
Джерело: https://dovidka.biz.ua/tsytatna-kharakterystyka-sofiiky-rusalonka-iz-7-v