Образ орисі орися: хороший командир; вірна обов'язку народним святиням; ніжна; здатна до самопожертви; рішуча і розсудлива; смілива й самовіддана; патріотка; спроможна на сильні почуття кохання. цитати до образу орисі: "вродливого личенька риси і елегантні, й шляхетні; в чорних, стиснутих трохи бровах криється непорушна воля й відвага; карі очі з-під довгих темрявих вій палають вогнем; на мармуровім чолі лежать недитячі думи, хоч у виразі уст лишається дитяча краса" характеристика: саме орисі належить здійснити повиг - підірвати порохові склади фортеці. душа орисі страждає, бо у час найвищого випробування поряд з нею немає її коханого антося, а його поява у стані ворогів спричинює подвійну муку. у душевному сум'ятті, що охоплює дівчину, відданість україні переважає над почуттям кохання. в образі орисі автор змалював характер романтично цілісний, здатний на самопожертву в ім'я суспільних ідеалів.образ антося корецькоговиріс він у козацікій родині завісних, виховався на українських традиціях, сприйняв усім серцем мораль навого . силою обставин він потрапляє до свого природного середовища, дізнається про свій спадок і щляхетсякі привілеї.магнат чарпецький, його дядько по матері, лукаво переконує нащадка вельможного роду корецьких "прийти до стерна уряду" і преконати "туманніючу в мороці неуцтва шляхту зректися цього братовбивчого рабування", "не видирати від оборонців своєї країни їх права", "не знущатися над їх святою вірою".у спілкування з родовитою шляхтою з'ясовується омана. одурений у своїх найщиріших помислах і почуваннях антось, на щастя, зустрічає вдруге ту, з котрою готовий розділити і любов, і смерть.усвідомлення козацької правоти, любов до орисі диктують йому лицарський вибір - чесну смерть за ідеали, в яких його виховали, за вірй, яку прийняв усім серцем.антось: романтик; здатний до самопожертви; мужній; рішучий; спроможний на сильні почуття; шляхетній, вдячний; вірний присязі; справедливий, чесний.
Лаврін приїхав до млина, позносив з воза мішки заїхав під верби, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати. Добре виспавшись, він скупався в Росі, пополуднував і пішов у млин. Мірошник уже насипав борошном його мішки. Запрягши волів, Лаврін ненароком подивився на Рось і побачив дівчину. Він почув, що вона ніби освітила всю його душу, неначе сонце і побігла на гору зіркою. Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною. По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.
