Поясни, чому софійка стверджує, що двоїста душа - питома риса міщенків! відповідь аргументуй уривками з твору "русалонька з 7-в, або прокляття роду кулаківських"

питання ролі митця в суспільстві було актуальним завжди: і століття тому, і у вирі сьогочасної дійсності. так чи інакше, митець являє собою взірець мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі. до його слова прислухаються, за ним йдуть. тому на ньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загалом за долю свого народу.

розуміючи це, леся українка створює поему "давня казка", в якій з великою художньою майстерністю розробляє тему служіння поета народові в час боротьби проти поневолювачів, у найважчу годину національної історії. тому особа поета підноситься у творі до таких моральних і соціальних вершин, що, , не відчути це серцем неможливо. може, саме через це образ поета (а через нього — усього народу) гостро пронизує й хвилює свідомість читача, викликаючи гарячий відгук у його душі.

за своїм сюжетом поема не складна: скориставшись перемогою своїх бійців над ворожим військом, непоказний лицар бертольдо дістає в подарунок від короля разом з графським титулом цілу околицю і починає нещадно визискувати народ. у країні спалахує народне повстання, якому великої сили надавали пісні поета. свого часу вони були натхненні народом, скрашували йому відпочинок, виховували мужність та волелюбність, а у лихоліття народної боротьби стали грізною зброєю проти кривдників:

мужики цікаві стали,

чи ті кості білі всюди,

чи блакитна кров проллється,

як пробити пану груди?

Любов до рідного краю в творах Т. ШевченкаТворчість великого Кобзаря неосяжна та різноманітна, а сам він був основоположником нової української літератури. Слово його було ознакою національного відродження, утвердження української нації, її надією на кращі часи. Служінню рідній Україні Шевченко присвятив своє палке слово, щире серце, навіть своє життя. Вся його творчість пройнята палкою любов'ю до Батьківщини, до рідного народу. Не одне покоління вчилося у Тараса любити рідний край, служити йому, боротися за свою свободу. Для поета власна доля, особисте щастя було у долі і щасті рідного краю. Перебуваючи у казематах Петропавловської фортеці, очікуючи на вирок, поет турбується не про своє майбутнє, він пише про свою любов до України:Мені однаково, чи будуЯ жить в Україні чи ні.Чи хто згадає, чи забудеМене в снігу на чужині —Однаковісінько мені.У служінні Батьківщині, народу поет вбачає сенс життя. Він гнівно засуджує тих, хто живе тільки для себе, хто за облудливими словами про любов до простого люду ховає своє хижацьке єство.