Пояснити фразеологізми. Із поданими фразеологізмами скласти речення. Виділити дієслова. Визначити їх вид та інші морфологічні ознаки. Шилом патоки вхопити. Веремію закрутити. Руки розв’язати. Розводити боби. Гострити зуби.
Ето укр.м если что

Очень

«Чайка на крижині» Ліна Костенко аналіз Тема: відтворення роздумів поетеси про смисл життя людини. Ідея: возвеличення любові до рідного краю, до всього, що з ним пов’язано, перебуваючи далеко за його межами. Основна думка: а) «Нащо крилатим ґрунт під ногами»? б) «Для мене ж той край найкращий, де виросли крила мої». Жанр: поема. Композиція «Чайка на крижині» Твір складається з п’яти частин: «Надбережжя», «Крига на Одрі», «Крила», «Ґрунт», «Усміх», кожна з яких має свій зміст, закінчену думку, але в той же час пов’зані з перебуванням Л. Костенко у Польщі, зокрема у порту міста Щецін, та міркуваннями про смисл життя людини, її призначення на землі, любові до рідного краю. Експозиція: опис портового надбережжя Щеціна, змін, які відбуваються з приходом весни. Зав’язка: розмірковування поетеси над призначенням крил у людини. Кульмінація: хвилювання поетеси, які викликав корабель з рідної землі. Розв’язка: гостювання героїні у Польщі. Сюжет «Чайка на крижині» Лірична героїня, перебуваючи у Польщі, зокрема у морському порту Щеціна гає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступала весна, ломалася крига. На одній з крижин вона побачила чайку. Це підштовхнуло її до роздумів про смисл життя людини. Людина має крила, але як птах не літає, бо людські крила зроблені не з пуху, а з правди, чесності, довір’я, вірності у коханні, з вічного поривання, з щирості до роботи, з щедрості та турботи, з пісні, з надії, з поезії, з мрії. Героїня твору полюбляє Польщу за її легенди, мову, звичаї, дружбу, щирість, але для неї рідний край — наймиліший. Одного разу вона побачила корабель з прапором рідного краю, який збентежив її душу і серце. І лірична героїня остаточно зрозуміла, що де б ти не був, але батьківська земля, рідний край для кожної людини є наймилішим, дорогим. Художні засоби «Чайка на крижині». «Надбережжя» Метафори: «кораблі прихилились», «кораблі… принесли свою втому», «гриф скам’янів», «тризубець висріблює іній», «злітають бурульки з дахів», «прокидається верф», «надбережжя стоїть». Епітети: «тихі причали», «затоки… голубі», «молоді кораблі», «суворі, похмурі стіни». Повтори: «тиша… тиша…»

«Заповіт» Тараса Шевченка є програмним твором автора, бойовою програмою для закріпаченого народу, неповторним поетичним заповітом у світовій літературі.Твір був написаний у грудні 1845 року, коли Шевченко лежав хворий у Переяславі у знайомого лікаря А. Козачковського. Літературознавець Г. Нудько писав, що хоч поштовхом до написання вірша була тяжка хвороба автора, проте «причини, що породили твір, крилися в тій суспільно-політичній дійсності, яку гав і вивчав поет у 30—40-х роках...»

Вірш починається звертанням поета до народу. У ньому висловлюється палка любов до трудящих, до рідної землі, віра в те, що пригноблені повстануть, розірвуть кайдани і побудують нове суспільство. Спочатку автор ніби спокійно висловлює своє бажання бути похованим па могилі, серед широкого українського степу. Він хоче:

Щоб лани широкополі,І Дніпро, і кручіБуло видно, було чути,Як реве ревучий.Дніпро тут символізує могутність народу. Автор замість звичайного «реве Дніпро» використовує тавтологію «реве ревучий», щоб надати образові сильнішого звучання, щоб підготувати читача до сприйняття думки про повстання. І одразу ж після змалювання картин природи звучить заклик до повстання:

Поховайте та вставайте,Кайдани порвітеІ вражою злою кров'юВолю окропіте.Усі дієслова цього уривку стоять у наказовому виражаючи волю автора, який спонукає інших до дій. Висловлюється впевненість у тому, що все це буде здійснено, що народ обов'язково повстане й розірве віковічні кайдани. Наприкінці вірша Т. Шевченко звертається до майбутніх поколінь, він ніби переноситься в нове суспільство, в якому не буде неволі й рабства. Нову сім'ю народів поет називає великою і вільною. У «Заповіті» звучать нотки й суму, й гордості, а найбільше — віри в перемогу, в те, що завтрашній щасливий день неодмінно настане, а щастя прийде тоді, коли Дніпро «...понесе з України у синєє море кров ворожу».

Мріє Т. Шевченко, як і О. Пушкін у поезії «Я пам'ятник собі воздвиг нерукотворний...», прийняти шану від майбутніх поколінь. Він пише:І мене в сім'ї великій,В сім'ї вольній, новій,Не забудьте пом'янути

Незлим, тихим словом.У поезії «Заповіт» відчувається сила народу, віра в його безсмертя, впевненість у неминучій перемозі. Т. Шевченко не тільки висловлює мрію про майбутнє, а й прагне уявити його собі, закликає до революційної боротьби.