Повідомлення на тему: Микола Куліш та його зв’язок з театром "Березіль". Народився Микола Гурович Куліш 5 грудня 1892 року в селищі Чаплинка Херсонської області в сім’ї бідняка. Тож і дитячі року сина степу минули в крайній нужді, а то ї злиднях. У 1901 році Микола вперше переступив поріг Чаплинської народної школи. Вчився залюбки, хоча й постійно терпів матеріальну скруту. Енергійний, дотепний, гострий на язик хлопчик став душею товариства. На здібного учня відразу ж звернули уваги й наставники. Під час канікул наймитував. Якийсь час жив в родині народного вчителя – няньчив дітей. А після закінчення початкової школи чаплинські вчителі, зібравши в складчину близько сотні карбованців, відвозять надзвичайно обдарованого вихованця в Олешківське1 міське училище. Ні даху над головою, ні шматка хліба. А як же хочеться вчитися! Найзаповітніша мрія – вступити до Петербурзького університету. Але ж для цього потрібно мати документ про середню освіту. Без засобів існування, голодний Куліш у першій половині 1914 року пробирається на Кавказ і екстерном складає запаморочливі, як він казав, екзамени на атестат зрілості. Замість омріяного університету – фронт. Розпочалася перша світова війна Куліша призивають в армію, посилають в Одеську школу прапорщиків. Невдовзі молодого офіцера відправляють в окопи передової лінії. Протягом 1915-1917 років побував на віленському та волинському фронтах, був кілька разів поранений. Повернувшись на початку 1918 року в Олешки, Микола Куліш поринув у вир громадсько-політичного життя. Був призначений головою першої міської Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів. Олешки захопили гетьманські війська. До їх рук потрапив і Куліш. П’ять місяців ув’язнення – визволило Миколу Гуровича народне повстання. І знову активна революційна діяльність. Які посади тільки не доводилось обіймати: і члена повітового виконкому, і завідувача народною освітою … Наприкінці 1922 року Микола Гурович залишає містечко своєї юності, переїжджає в Одесу, де з 1924 року працює завідувачем губернського відділу соцвиху. Влітку 1919 року Микола Куліш вступає до КП(б)У. Від травня до червня – член Дніпровського виконкому й завідувач відділом народної освіти. Під час другого наступу Денікіна разом із Червоною Армією "з боями відступає на північ України, але, не бажаючи опинитися на еміграції в Росії, іде в денікінське запілля". У червні 1924 року Куліш завершив роботу над першим варіантом п’єси "97". Роботу над комедією "Мина Мазайло" Микола Куліш завершив наприкінці 1928 року. Після Нового року рукопис прочитав у театрі "Березіль". Режисер Лесь Курбас й актори були в захопленні. Ніхто в багатонаціональній літературі ще так нещадно не оголював й не висміював задавлені пухлини зловісного, войовниче наступального великодержавного шовінізму. Популярність Куліша-драматурга зростала. 22 березня 1929 року прем’єра комедії "Мина Мазайло" відбулась у Дніпропетровському театрі імені Тараса Шевченка. Й місяця не минуло – світло рампи п’єса побачила у славетному "Березолі". Через п’ять днів її вже грають франківці. Того ж 1929 року комедія ставиться в театрах Одеси, Вінниці, Херсона, Житомира, Маріуполя… Коли ж розпочалися сталінські репресії, Микола Куліш був репресований. Спершу виключений з лав Комуністичної партії. Обгрунтування: "за те, що писав антипартійні націоналістичні п’єси". 8 грудня 1934 року під час похоронку Івана Дніпровського був заарештований на вулиці. Крім "участі" у міфічній групі "терористів", Кулішеві ще приписувалося членство в ОУН. Разом з великою групою "націоналістів" драматург потрапив на Соловки. Вирок: десять років ув’язнення. Тримали Миколу Гуровича в спецізоляторі як особливо політично небезпечного злочинця.
І. Нечуй-Левицький... Чи знайдеться в Україні людина, яка не чула цього імені? Мабуть, ні! Велика творча спадщина Івана Семеновича багатопроблемна, а одне з почесніших місць посідає соціально-побутова повість "Кайдашева сім'я". У конкретних яскравих епізодах письменник довів, що в умовах капіталістичної дійсності спотворюються людські почуття і взаємини, інтереси і прагнення через бездуховність та егоїзм селянина, для якого головним стає власність. Чому виникають сварки в одній сім'ї, а потім тривають справжні баталії між сім'ями? Давайте простежимо, хто більше винен — старше покоління чи молодь. Голова родини — Омелько Кайдаш. Цей великий трудівник на все життя залишився затурканим, забобонним; Батько поступово втрачає авторитет у синів, а одна з причин — пияцтво. Але ж яке велике горе було в нього? Ніякого! Омелько Кайдаш не хоче стати прикладом для своїх синів. Батько постійно подавав їм уро¬ки егоїзму. Ось приклад. Дорога в село йшла коло Кайдашевого городу. Вона спус¬калася з крутого пагорбка, де часто перекидалися вози, ламалися осі, проте ніхто не брався полагодити дорогу. Кайдаш роздумує: "Як ті люди їздили з такої гори і не розкопали і одколи Семигори стоять". Усі чекають дива, щоб хтось прийшов і розкопав шлях. Навіть Карпо каже: "Як хтось копирсне, то й я копирсну скільки там разів". Егоїзм і бездуховність тут ідуть поруч. Боротьба за власність притупила родинні почуття. Насіння бездуховності дало здорові та міцні паростки в душі не тільки Карпа, а й Лавріна. Обидва брати працьовиті, охоче йдуть на заробітки, щоб завести своє господарство, але нехтують моральними принципами: не поважають матері, не слухають батька, принижують одне одного. їм нічого не варто образити жінку — дружину. У таких умовах не може розквітнути сімейне щастя. З Лавріна виходить такий самий егоїст, незважаючи на те, що на початку тво¬ру автор змальовує його лагідною та щедрою людиною. Він звикає до сварок, на¬слідуючи старшого брата. Грубість та егоїзм у нього стали помітними не менше, ніж у Карпа. І не дивно, що в цій родині були такі сини, бо вродитися такими було в кого. Мати — стара Кайдашиха — сварлива і деспотична жінка. "Вона довго терлася коло панів і набралась од них трохи панства", — так напише про неї І. Нечуй-Левицький. Вплив панів зробив з Марусі "осавула" у стосунках з невістками. Вона може знеславити Мотрю, перебільшуючи її провини або просто вигадуючи щось від себе. А Мелашку з самого початку незлюбила, тому що її батьки були бідни¬ми. Ворогуючи з невістками, Кайдашиха щоразу потрапляє і в смішні, і в трагіч¬ні ситуації. Сварки увійшли в її щоденне життя. Отакий приклад мати подавала своїм синам і невісткам. Ми в неї не бачимо ніякої любові до онуків; називаючи їх "злюками" та "вовченятами", горе-бабуся виносить собі вирок — бездуховність має бути покарана. Читачам не жаль Кайдашихи, вони їй не співчувають! Навколишня дійсність з її законами так чи інакше впливає на людину, формує її світогляд, світобачення, світорозуміння. Тільки сильна натура у змозі не підко¬рятися суворим законам життя. Та, на жаль, таких людей менше. А вони так по¬трібні нам сьогодні!
Микола Куліш
та його зв’язок з театром "Березіль".
Народився Микола Гурович Куліш 5 грудня 1892 року в селищі Чаплинка Херсонської області в сім’ї бідняка. Тож і дитячі року сина степу минули в крайній нужді, а то ї злиднях.
У 1901 році Микола вперше переступив поріг Чаплинської народної школи. Вчився залюбки, хоча й постійно терпів матеріальну скруту. Енергійний, дотепний, гострий на язик хлопчик став душею товариства. На здібного учня відразу ж звернули уваги й наставники. Під час канікул наймитував. Якийсь час жив в родині народного вчителя – няньчив дітей.
А після закінчення початкової школи чаплинські вчителі, зібравши в складчину близько сотні карбованців, відвозять надзвичайно обдарованого вихованця в Олешківське1 міське училище.
Ні даху над головою, ні шматка хліба. А як же хочеться вчитися! Найзаповітніша мрія – вступити до Петербурзького університету. Але ж для цього потрібно мати документ про середню освіту. Без засобів існування, голодний Куліш у першій половині 1914 року пробирається на Кавказ і екстерном складає запаморочливі, як він казав, екзамени на атестат зрілості.
Замість омріяного університету – фронт. Розпочалася перша світова війна Куліша призивають в армію, посилають в Одеську школу прапорщиків. Невдовзі молодого офіцера відправляють в окопи передової лінії. Протягом 1915-1917 років побував на віленському та волинському фронтах, був кілька разів поранений.
Повернувшись на початку 1918 року в Олешки, Микола Куліш поринув у вир громадсько-політичного життя. Був призначений головою першої міської Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів.
Олешки захопили гетьманські війська. До їх рук потрапив і Куліш. П’ять місяців ув’язнення – визволило Миколу Гуровича народне повстання. І знову активна революційна діяльність. Які посади тільки не доводилось обіймати: і члена повітового виконкому, і завідувача народною освітою …
Наприкінці 1922 року Микола Гурович залишає містечко своєї юності, переїжджає в Одесу, де з 1924 року працює завідувачем губернського відділу соцвиху.
Влітку 1919 року Микола Куліш вступає до КП(б)У. Від травня до червня – член Дніпровського виконкому й завідувач відділом народної освіти. Під час другого наступу Денікіна разом із Червоною Армією "з боями відступає на північ України, але, не бажаючи опинитися на еміграції в Росії, іде в денікінське запілля".
У червні 1924 року Куліш завершив роботу над першим варіантом п’єси "97".
Роботу над комедією "Мина Мазайло" Микола Куліш завершив наприкінці 1928 року. Після Нового року рукопис прочитав у театрі "Березіль". Режисер Лесь Курбас й актори були в захопленні. Ніхто в багатонаціональній літературі ще так нещадно не оголював й не висміював задавлені пухлини зловісного, войовниче наступального великодержавного шовінізму.
Популярність Куліша-драматурга зростала. 22 березня 1929 року прем’єра комедії "Мина Мазайло" відбулась у Дніпропетровському театрі імені Тараса Шевченка. Й місяця не минуло – світло рампи п’єса побачила у славетному "Березолі". Через п’ять днів її вже грають франківці. Того ж 1929 року комедія ставиться в театрах Одеси, Вінниці, Херсона, Житомира, Маріуполя…
Коли ж розпочалися сталінські репресії, Микола Куліш був репресований. Спершу виключений з лав Комуністичної партії. Обгрунтування: "за те, що писав антипартійні націоналістичні п’єси". 8 грудня 1934 року під час похоронку Івана Дніпровського був заарештований на вулиці. Крім "участі" у міфічній групі "терористів", Кулішеві ще приписувалося членство в ОУН.
Разом з великою групою "націоналістів" драматург потрапив на Соловки. Вирок: десять років ув’язнення. Тримали Миколу Гуровича в спецізоляторі як особливо політично небезпечного злочинця.
Чому виникають сварки в одній сім'ї, а потім тривають справжні баталії між сім'ями? Давайте простежимо, хто більше винен — старше покоління чи молодь.
Голова родини — Омелько Кайдаш. Цей великий трудівник на все життя залишився затурканим, забобонним; Батько поступово втрачає авторитет у синів, а одна з причин — пияцтво. Але ж яке велике горе було в нього? Ніякого! Омелько Кайдаш не хоче стати прикладом для своїх синів. Батько постійно подавав їм уро¬ки егоїзму. Ось приклад. Дорога в село йшла коло Кайдашевого городу. Вона спус¬калася з крутого пагорбка, де часто перекидалися вози, ламалися осі, проте ніхто не брався полагодити дорогу. Кайдаш роздумує: "Як ті люди їздили з такої гори і не розкопали і одколи Семигори стоять". Усі чекають дива, щоб хтось прийшов і розкопав шлях. Навіть Карпо каже: "Як хтось копирсне, то й я копирсну скільки там разів". Егоїзм і бездуховність тут ідуть поруч. Боротьба за власність притупила родинні почуття. Насіння бездуховності дало здорові та міцні паростки в душі не тільки Карпа, а й Лавріна. Обидва брати працьовиті, охоче йдуть на заробітки, щоб завести своє господарство, але нехтують моральними принципами: не поважають матері, не слухають батька, принижують одне одного. їм нічого не варто образити жінку — дружину. У таких умовах не може розквітнути сімейне щастя.
З Лавріна виходить такий самий егоїст, незважаючи на те, що на початку тво¬ру автор змальовує його лагідною та щедрою людиною. Він звикає до сварок, на¬слідуючи старшого брата. Грубість та егоїзм у нього стали помітними не менше, ніж у Карпа.
І не дивно, що в цій родині були такі сини, бо вродитися такими було в кого. Мати — стара Кайдашиха — сварлива і деспотична жінка. "Вона довго терлася коло панів і набралась од них трохи панства", — так напише про неї І. Нечуй-Левицький. Вплив панів зробив з Марусі "осавула" у стосунках з невістками. Вона може знеславити Мотрю, перебільшуючи її провини або просто вигадуючи щось від себе. А Мелашку з самого початку незлюбила, тому що її батьки були бідни¬ми. Ворогуючи з невістками, Кайдашиха щоразу потрапляє і в смішні, і в трагіч¬ні ситуації. Сварки увійшли в її щоденне життя. Отакий приклад мати подавала своїм синам і невісткам. Ми в неї не бачимо ніякої любові до онуків; називаючи їх "злюками" та "вовченятами", горе-бабуся виносить собі вирок — бездуховність має бути покарана. Читачам не жаль Кайдашихи, вони їй не співчувають!
Навколишня дійсність з її законами так чи інакше впливає на людину, формує її світогляд, світобачення, світорозуміння. Тільки сильна натура у змозі не підко¬рятися суворим законам життя. Та, на жаль, таких людей менше. А вони так по¬трібні нам сьогодні!