"Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!"
Митько та Сергійко - веселі друзі. Обоє дуже винахідливі та кмітливі. Мають силу волі, терпеливість. Жага до пригод наштовхує їх на неприємності.Та завдяки їхній кмітливості, вони завжди виходять "сухими з води". Люблять дізнаватись багато нового та цікавого. Хлопці дуже сміливі та цілеспрямовані. В деякій мірі Митько не дуже любить читати та навчатись, але завдяки вірній дружбі з Сергійком він все ж таки згоджується на його умови. Сергій ж більш м"який, любить науку та захоплюється нею. Головна причина успішності хлопців - дружність та кмітливість.
