Першу відому на Русі бібліотеку заснував київський князь Ярослав Мудрий у 1037 році при Софійському соборі. Тут же було відкрито й книгописну майстерню – скрипторій, де перекладалися та переписувалися книги, привезені з Греції та Болгарії. Зважаючи на саме цю обставину, Софійський собор став релігійним та ідеологічним центром усієї держави. А Ярослав і його сподвижники добре розуміли значення книги, зосереджуючи тут як церковні твори, так і літературу з питань світової історії, географії, астрономії, філософії та юридичні трактати. Саме в бібліотеці Київської Софії було складено, на думку відомого знавця давньоруських літописів О.О.Шахматова, літописний звід 1037-1039 рр. У Софії (приблизно між 1037-1051 рр.) було написано митрополитом Іларіоном знамените “Слово про закон і благодать”. Тут розроблялися і складалися основи першого збірника законів “Руська правда”, створено “Ізборники Святослава” (1073, 1076 рр.), “Остромирове Євангеліє” диякона Григорія (1056-1057 рр.).
Розглянувши фольклорно-міфологічну систему «Лісової пісні» у контексті світових міфів, автор йде далі від своїх попередників у розшифруванні скомплікованої символіки твору. І все ж в цілому проблема синтезу засобів художнього мислення автора та фольклорно-міфологічної структури у драмі-феєрії Лесі Українки не знайшли достатнього висвітлення. Причиною є багатоаспектність проблеми вивчення джерел Лесиного шедевру: у сферу наукового обігу потрапляють нові матеріали, удосконалюється методологія дослідження. Оскільки цей унікальний твір Лесі Українки виник внаслідок синтезу досягнень рідної культури, книжної та уснопоетичної, і світової літератури, а також внутрішньої художньої еволюції автора, то для глибшого й повнішого розуміння його тексту та мікрообразів пропонуємо таку систематизацію джерел: