Завжди керуюся одним хорошим висловом, звучить воно приблизно так. Якщо твій друг, підведе тебе один раз - бо баран твій друг, але якщо цей самий друг підведе тебе другий раз - то баран будиш ти. Тому що ставши раз на граблі, ти так і нічого не зрозумів. Можливо це надто жорстоко з моральної сторони, але навіщо такий друг, якщо ти в ньому не можеш бути впевнений на 100%. І якщо людина підвела однин раз. то де гарантія що таке не повториться.
Для мене класний друг - людина яка зробить точно так само в будь якій ситуації, як би це зробив я.
І тому коли тобі людина зробила щось погане, ти йому у відповідь добре, а вона тобі зноу - погане... тоді якось добром на зло відповідати більше буде не в змозі.
Багато писати не буду, бо вам впадло буде читати (знаю по собі), постарався все що я думаю написати в декількох рядках, хоча більшість філософів про це написали купу книг ))).
Образ Івана Підкови — козацького отамана (за поемою «Іван Підкова»)
Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли панувати.
Т. Шевченко
Увагу багатьох людей привертало славне минуле України. Не один митець присвятив свої твори тому ж феноменові Запорозької Січі. Але, на мій погляд, ніхто так поетично не оспівав «славу козацьку», як Тарас Шевченко. У минулому рідного краю увагу Великого Кобзаря привертав перш за все героїзм народу, його безмежна відвага, сміливість.
Тяжкою була доля українського народу за часів турецько-татарської навали. Скільки беззахисних людей було вбито, полонено в рабство! Єдиним захисником українців від хижацьких нападів ворога було січове козацтво. З метою попередження набігів орд та визволення полонених влаштовували запорожці морські походи на Крим і Туреччину. Один з таких походів покладено в основу поеми «Іван Підкова» Тараса Шевченка.
Іван Підкова був одним із керівників визвольної боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. І хоча ніяких відомостей про його участь в морських походах немає, Тарас Шевченко припустив, що він міг бути не тільки учасником, а й ініціатором такого походу.
У творі не змальовано власне битву запорожців з ворогом, немає картин покарання загарбників чи визволення полонених. Але сам факт походу на Царград у відносно спокійний час говорить про мужність народних месників. Не лякають козаків ні «чорні хмари», ні синє море, що «звірюкою то стогне, то виє», ні «хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба», не мліють їхні серця, бо «тільки того й треба». Дивиться уважно отаман, чи не видно ворога:
Поглядає сюди-туди —
Де-то буть роботі?
Кількома рядками поет окреслює одностайність усієї січової громади, що так приваблювала його в козацтві. Так, на пропозицію отамана «поїхати в гості» в Царград, запорожці разом «заревіли», погоджуючись. Отамана в поемі зображено розсудливим, мудрим керівником, що пам'ятає про свої моральні обов'язки перед рідним народом і є прикладом для січовиків.
Велике значення у справі пробудження і зміцнення національної самосвідомості українців Тарас Шевченко надавав відображенню в літературі історії нашої країни. Тому так часто, читаючи спадщину Великого Кобзаря, ми ніби гортаємо героїчні сторінки історії українського народу.
Для мене класний друг - людина яка зробить точно так само в будь якій ситуації, як би це зробив я.
І тому коли тобі людина зробила щось погане, ти йому у відповідь добре, а вона тобі зноу - погане... тоді якось добром на зло відповідати більше буде не в змозі.
Багато писати не буду, бо вам впадло буде читати (знаю по собі), постарався все що я думаю написати в декількох рядках, хоча більшість філософів про це написали купу книг ))).
Образ Івана Підкови — козацького отамана (за поемою «Іван Підкова»)
Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли панувати.
Т. Шевченко
Увагу багатьох людей привертало славне минуле України. Не один митець присвятив свої твори тому ж феноменові Запорозької Січі. Але, на мій погляд, ніхто так поетично не оспівав «славу козацьку», як Тарас Шевченко. У минулому рідного краю увагу Великого Кобзаря привертав перш за все героїзм народу, його безмежна відвага, сміливість.
Тяжкою була доля українського народу за часів турецько-татарської навали. Скільки беззахисних людей було вбито, полонено в рабство! Єдиним захисником українців від хижацьких нападів ворога було січове козацтво. З метою попередження набігів орд та визволення полонених влаштовували запорожці морські походи на Крим і Туреччину. Один з таких походів покладено в основу поеми «Іван Підкова» Тараса Шевченка.
Іван Підкова був одним із керівників визвольної боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. І хоча ніяких відомостей про його участь в морських походах немає, Тарас Шевченко припустив, що він міг бути не тільки учасником, а й ініціатором такого походу.
У творі не змальовано власне битву запорожців з ворогом, немає картин покарання загарбників чи визволення полонених. Але сам факт походу на Царград у відносно спокійний час говорить про мужність народних месників. Не лякають козаків ні «чорні хмари», ні синє море, що «звірюкою то стогне, то виє», ні «хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба», не мліють їхні серця, бо «тільки того й треба». Дивиться уважно отаман, чи не видно ворога:
Поглядає сюди-туди —
Де-то буть роботі?
Кількома рядками поет окреслює одностайність усієї січової громади, що так приваблювала його в козацтві. Так, на пропозицію отамана «поїхати в гості» в Царград, запорожці разом «заревіли», погоджуючись. Отамана в поемі зображено розсудливим, мудрим керівником, що пам'ятає про свої моральні обов'язки перед рідним народом і є прикладом для січовиків.
Велике значення у справі пробудження і зміцнення національної самосвідомості українців Тарас Шевченко надавав відображенню в літературі історії нашої країни. Тому так часто, читаючи спадщину Великого Кобзаря, ми ніби гортаємо героїчні сторінки історії українського народу.