Пригадай зміст прочитаного вдома уривка повісті «Сіроманець» за до літературної гри «Так
– Ні».
1.Чепіжний поїхав до Києва, аби придбати мисливського
собаку.
2.Чепіжний купив Вовкодавиху, яка невдовзі привела
цуценят.
3. Сашко сховав Сіроманця вдома.
4. Шевчук і побігайло спіймали Сіроманця.
5. Вовка прикували ланцюгом на кузні.
6. Сіроманець тікав аж до лиману.
7. Дорогою вовк напав на диких кабанів.
8. У районній газеті опублікували світлину Сашка
Читаючи «Слові про похід Ігорів», я помітив, що головний герой - новгород-сіверський князь Ігоря Святославич - викликає у мене суперечливі почуття. З одного боку, я захоплююся його мужністю, хоробрістю, палкою любов'ю до рідної землі, готовністю зложити голову у боротьбі з ворогом. Але з другого боку, князь Ігор іноді діє дуже необачно. Яскравим приклад цього є саме його рішення князя Ігоря виступити проти половців, не чекаючи до нших князів, тільки з братом Всеволодом.
Взагалі, я розумію князя Ігоря. Під час тих подій, про які йдеться у "Слові...", Ігор був ще дуже молодою людиною, а молодості часто притамана деяка гарячність та необачність. До того ж, Ігор хоче слави - цілком зрозуміле бажання для князя. Зараз людину такого складу характеру назвали би амбіційною.
І ось дружина на чолі з Ігорем вирушає на половецьке військо - щоб захистити рідну землю від нападників та, не в останню чергу, щоб здобути воїнської слави. Але, на жаль, однієї хоробрості замало, щоб протистояти сильному ворогові. Незважаючи на вийняткову мужність та хоробрість братів-князів, битва завершилася поразкою русичів. Брат Ігоря, Всеволод, гине, а самого Ігоря беруть у полон. Загинуло дуже багато хоробрих воїнів, тобто тисячі їхніх жінок залишилися вдовами, а діти - сиротами. Такою була ціна, сплачена за свавільність та славолюбство Ігоря.
Особисто я вважаю, що головною помилкою Ігоря було те, що, коли він приймав рішення вирушити у похід, він був занадто впевненим, що переможе. Хоча Ігор знав, що ворог численний, дуже сильний, добре озброєний та готовий битися на смерть. Знав, і був готовий загинути за рідну землю. Патріотизм - це добре, але не князь не подумав про те, що ж буде з його країною у разі поразки. Саме у цьому, на мій погляд, полягає головна помилка Ігопя: він позабув, що він - не просто людина, він - князь, і ризикує не тільки власним життям, але й усією землею та усіма людьми.
Тобто, Ігор забув, що він - не просто людина. Він - політична фігура і не належить цілком собі. Тому, як би не хотілося здобути багато слави, йому треба було бути обачнішим і більш холоднокровним. Замість того, щоб відразу іти на ворога, треба було все добре обміркувати та зважити ризики. Ігор цього не зробив, і хоча він безумовно є героєм, невдалий похід дуже зашкодив його князівству.
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.