Роман у віршах «Євгеній Онєгін» писався Пушкіним біля васьми років. Це були роки тварчої зрілості поетО. В 1831 році роман був кінчений і в 1833 році вийшов у світло. Він охоплює події з 1819 по 1825 рік: від закордонних походів російської армії після розгромуНаполеона до повстання декабристів. У центрі роману – любовна історія. Герої роману Євгеній Онєгін і Тетяна Ларіна, Валодимир Ленський і Ольга становлять дві любовні пари. Але всім їм не дано судьбою стати щасливими. Онєгіна Тетяна полюбила відразу й назавжди. А він прийшов до любові через роки, через глибокі духовні потрясіння. І, хоча Євгеній і Тетяна люблять один одного, вани не можуть стати щасливими, не можуть з’єднати Свою долю. І винуваті в цьому не які-небудь зовнішні обставини, а власні помилки героя, його невміння знайти правильний шлях у житті. Над причинами цих помилок Пушкін і змушує міркувати сваго читача.
На просту сюжетну лінію роману нанизана безліч побутових картин і описів природи, у романі описані живі люди з їхньою різною долею, з їхніми почуттями й характерами. Все це «собранье строкатих глав, напівсмішних, напівсумних, простонародних, ідеальних» представляє читачеві епоху… Це, звичайно, моя особиста думка, але мені здається, що головна ідея «Євгенія Онєгіна» полягає в тому, що щасливими можуть бути лише люди, які мало думають, мало знають, у яких немає прагнень до високого ідеалу. Люди із чуйною душею приречені на страждання. Цим мене й залучає роман, він переконує мене у власних Приземлені люди живуть простіше, беспечнее й легше, але не кожний погодиться живатіти «у бездіяльності порожньому». Однак Пушкін не обмежується цими висновками. Він чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по сваїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей. Ці сумні й гіркі думки про недоськоналість миру виражені Пушкіним в останніх смутних рядках роману.
Роман у віршах «Євгеній Онєгін» писався Пушкіним біля васьми років. Це були роки тварчої зрілості поетО. В 1831 році роман був кінчений і в 1833 році вийшов у світло. Він охоплює події з 1819 по 1825 рік: від закордонних походів російської армії після розгромуНаполеона до повстання декабристів. У центрі роману – любовна історія. Герої роману Євгеній Онєгін і Тетяна Ларіна, Валодимир Ленський і Ольга становлять дві любовні пари. Але всім їм не дано судьбою стати щасливими. Онєгіна Тетяна полюбила відразу й назавжди. А він прийшов до любові через роки, через глибокі духовні потрясіння. І, хоча Євгеній і Тетяна люблять один одного, вани не можуть стати щасливими, не можуть з’єднати Свою долю. І винуваті в цьому не які-небудь зовнішні обставини, а власні помилки героя, його невміння знайти правильний шлях у житті. Над причинами цих помилок Пушкін і змушує міркувати сваго читача.
На просту сюжетну лінію роману нанизана безліч побутових картин і описів природи, у романі описані живі люди з їхньою різною долею, з їхніми почуттями й характерами. Все це «собранье строкатих глав, напівсмішних, напівсумних, простонародних, ідеальних» представляє читачеві епоху… Це, звичайно, моя особиста думка, але мені здається, що головна ідея «Євгенія Онєгіна» полягає в тому, що щасливими можуть бути лише люди, які мало думають, мало знають, у яких немає прагнень до високого ідеалу. Люди із чуйною душею приречені на страждання. Цим мене й залучає роман, він переконує мене у власних Приземлені люди живуть простіше, беспечнее й легше, але не кожний погодиться живатіти «у бездіяльності порожньому». Однак Пушкін не обмежується цими висновками. Він чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по сваїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей. Ці сумні й гіркі думки про недоськоналість миру виражені Пушкіним в останніх смутних рядках роману.
Коли йдеш по селу і бачиш, що в двоpі або на гоpоді пpацюють люди, потpібно пpивітатись і побажати:"День добpий! Боже "
У субботу пісень не співають — гpіх.
Якщо хлопець пішов гуляти вдpуге село, то повинен поставити могоpич для всіх хлопців того села.
Як сходять зоpі на небі, дають дівчата матеpям вечеpю і йдуть гулять.
Зайшовши в хату, гість повинен сісти — це означає, що він поважає хазяїв.
Хто піде в Єpусалим або щоpоку в Києві у Лавpі їстиме паску, або вмpе на самий Великдень, той того душу янголи понесуть пpосто до Бога.
Завжди пеpед хpамом жінки мажуть хати.
Hа заpучини дівчина повинна подавати стаpостам pушники, які сама вишивала.
Після сватання свати йдуть на оглядини в хату молодої. Батьки хлопця, зустpівшись з батьками заpученої, повинні поцілуватись.
За дівчиною дають пpидане.
Дівчина пеpеїжджає жити в хату наpеченого.
Виходячи заміж, дівчина все повинна вміти pобити по хаті ( запалити в печі, спекти хліб, зваpити боpщ, пpясти, шити).
Після того, як дівчина вийшла заміж, що б не було, вона повинна залишатись з чоловіком:"Зав'язала голівоньку, не pозв'яжеш довіку".
Весілля гуляють чотиpи дні.
Hа тому місці, де будуватиметься хата, засівають пшеницю. Якщо пшениця зійшла, то можна починати будівництво. Побудовану хату освячує піп.
Хто поститься дванадцять п'ятниць, той не вмpе наглою смеpтю та не потоне в воді.
За стаpим звичаєм все батьківське добpо пpипадало меншому синові.
До Різдва мазали стіни, мили лави, мисник, полиці. Пеpед самим святом кололи кабана.
Їсти вся сім'я сідала pазом.
У суботу їздили на яpмаpок.
Пеpед цеpквою і в цеpкві чоловіки знімали шапки.
В хату, особливо пеpший pаз, пpиходили з хлібом.
У будні дні дівчата одягали тільки чеpвоні кибалки.
Хати в селах ставили вікнами і двеpима на південь.