Мораль байки Ворона і лисиця відкривається юному читачеві ще до моменту знайомства з сюжетною лінією - в перших трьох рядках: лестощі - зброя слабких, але перемогти з її до можна навіть над самим сильним, адже «в серці підлесник завжди знайде куточок». Саме в цьому полягає головна думка байки.
Іван Андрійович Крилов - великий байкар. І нехай сюжети його байок в більшості своїй запозичені у Езопа і Лессінга, так вміло адаптувати їх до реального життя російської людини, його пороків і слабкостей, міг тільки Крилов.
Байка Ворона і лисиця не виняток! Як яскраво і емоційно автор описує, здавалося б, просту ситуацію: на гілці дерева сидить ворона з сиром, повз пробігає лисиця і, відчувши запах «ласощі», розуміє, що просто відняти сир у ворони вона не зможе, тому що та перебуває досить високо , шахрайка вирішується на хитрість, всіляко нахвалюючи чорнокрилу птицю, вона домагається того, що та випускає сир зі свого дзьоба, і він дістається лисиці. Особлива увага при цьому Крилов приділяє опису того, які відверто «брехливі» компліменти каже вороні лисиця і як птах «ведеться» на цю надуману похвалу. Тим самим він насміхається над тими, хто сліпо вірить чужим словами, чи не співвідносячи їх з реальністю, засуджує тих, хто домагається перемоги обманом і лестощами, і застерігає всіх нас від помилок, скоєних обома персонажами.
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
Мораль байки Ворона і лисиця відкривається юному читачеві ще до моменту знайомства з сюжетною лінією - в перших трьох рядках: лестощі - зброя слабких, але перемогти з її до можна навіть над самим сильним, адже «в серці підлесник завжди знайде куточок». Саме в цьому полягає головна думка байки.
Іван Андрійович Крилов - великий байкар. І нехай сюжети його байок в більшості своїй запозичені у Езопа і Лессінга, так вміло адаптувати їх до реального життя російської людини, його пороків і слабкостей, міг тільки Крилов.
Байка Ворона і лисиця не виняток! Як яскраво і емоційно автор описує, здавалося б, просту ситуацію: на гілці дерева сидить ворона з сиром, повз пробігає лисиця і, відчувши запах «ласощі», розуміє, що просто відняти сир у ворони вона не зможе, тому що та перебуває досить високо , шахрайка вирішується на хитрість, всіляко нахвалюючи чорнокрилу птицю, вона домагається того, що та випускає сир зі свого дзьоба, і він дістається лисиці. Особлива увага при цьому Крилов приділяє опису того, які відверто «брехливі» компліменти каже вороні лисиця і як птах «ведеться» на цю надуману похвалу. Тим самим він насміхається над тими, хто сліпо вірить чужим словами, чи не співвідносячи їх з реальністю, засуджує тих, хто домагається перемоги обманом і лестощами, і застерігає всіх нас від помилок, скоєних обома персонажами.
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.