Проаналізуйте ліричний твір за схемою: 1. Жанр твору

2. Тема твору

3. Художні засоби

4. Ідея твору

Моя колиска.
Моя колиска з верболозу –
Селянським сином я вродивсь.
Була у тому воля Божа
Й весняний день благословивсь.
Це в тім краю, де гори й луки,
Де сонце щедро сяє всім,
Де цілували жінці руку,
Ще й шапку знявши перед тим.
Де української співали
В селі, за чаркою, і в полі,
І звичаї молдавські знали –
Весільний данс кружляли в колі.
А купіль першая моя
Була із зілля польового,
І колисанкою щодня
Був шепіт хвиль Дністра старого.
Мене покликав шум дібров,
І соловей учив співати,
Під ноги босі килимком
Траву стелила земля-мати.
Водою щиро пригощав
Там журавель з криниць глибоких,
І силу край мені мій дав,
Любов до нив, степів широких.
І місяць серце хвилював,
Коли в садочок кидав промінь.
Кохання першого спізнав
Я там солодкий, ніжний пломінь.
І дарувалось все мені:
Мороз, і дощ, і зорі ранні,
Печаль і радощі земні,
Що стали серцю притаманні.
Я дружбу вірну цінував,
Та знав і підлу, чорну зраду.
Наснагу серцю край мій дав
І дарував душі розраду.
О земле, рідна сторона!
Тебе як матір я цілую,
Як мати в мене ти одна,
Тебе я люблячи й звікую.
Коли до Бога полечу,
Й душа в спокуті помандрує,
То серце я тобі вручу,
Тобі, мій край, подарую.

Разлука для любви то же, что ветер для огня: маленькую любовь она тушит, а большую раздувает еще сильней...каждое слово уместно и бесконечно мило уже потому, что говорится оно самым дорогим на свете голосом.Судьбу нельзя два раза пытать... Не годится... Она узнает, подслушает... Судьба не любит, когда ее спрашиваютвливалась в мою душу весенняя грусть, сладкая и нежная, исполненная беспокойных ожиданий и смутных предчувствий, – поэтическая грусть, делающая в ваших глазах всех женщин хорошенькими и всегда приправленная неопределенными сожалениями о вёснах.Сегодня наш день, и никто у нас его не отнимет..

Це про неї, про Лесю Череванівну. Ще до народження дівчини приснився її матері незвичайний сон, який стара ворожка розтлумачила так: «Дочка в тебе буде на весь світ красою... Будуть із'їжджатись з усього світу пани й гетьмани, дивоватимуться красі твоєї доні, дароватимуть їй срібло-золото»..; Справдилося ворожчине слово. Виросла Леся пишною панною, і з дитинства їй було призначено стати нареченою самого гетьмана. Розквітало в дівочому серці кохання до нього, та дуже швидко Леся збагнула, що в гетьмана зовсім не вона на першому місці, а «військові речі». І хоча був гетьман Сомко лицар над лицарями, та що дівчині з того, «коли до неї козак не горнеться? » Зовсім інші почуття народилися в серці Петра Шрама. Щиро покохав він Лесю за її прекрасну вроду й лагідний дівочий характер. А що ж молода Череванівна після зустрічі з Петром? «Леся не спускала з його очей, а в тих очах сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовити ніякими словами». Жагуче почуття до Лесі спалахнуло в серці ще одного козака — відважного Кирила Тура. Навіть знаючи про те, що вона наречена самого гетьмана, він наважився викрасти її. Петро Шрам, визволяючи Лесю, б'ється з Кирилом Туром, іобидва сміливі козаки падають поранені, забувши про гетьмана, Череванівна кинулася до пораненого Петра: «...плаче, голосить, серденьком називає. Що їй тепер і той ясний жених, і те гетьманство?» А коли побачила вона, що Сомко не звертає на неї уваги, рятуючи її викрадача, дівоче серце навіки одвернулось од гетьмана. Виходивши Петра, Леся покохала його, але змушена була розстатися з ним. І хоч доводиться їй виливати своє горе слізьми, хоч страждає вона, та обов'язок понад усе: її наречений Сомко. Лесі не судилось стати дружиною Сомка. Був він страчений «беззаконним мечем». За свою душу лагідну, за добре серце вона була нагороджена долею — залишилася в парі з Петром. Найкращими рисами наділив П. Куліш свою героїню. Ідеальна зовнішність, гарна вдача — така Леся Череванівна. В її особі автор показав, яким душевним багатством, якою моральною чистотою наділені українські жінки, і цим викликав неабияку симпатію до них.