Прочитавши уривки з думи й літопису, визначте їхні спільні стиліс- тичні особливості. Про що вони свідчать?
То він до їх припливає,
Словами промовляє,
Гірко сльозами ридає —
Прощенія домагає.
Перед Господом милосердним
Гріхи свої сповідає.
Дума «Буря на Чорному морі»
«...Старостове держали, у дворах грубу то єсть печі палити, псів
хан дожити, двори замітати й до інших незносних діл пристав-
ляли...»
«Літопис Самовидця»
ответ:Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.
Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.
Объяснение:
Відповідь:
Жанр “Дорогою ціною” У 1906 р., через чотири роки після опублікування оповідання «Дорогою ціною», Л. Старицькі-Черняхівська в журналі «Киевская старина», де, до речі, вперше і з’явився твір, назвала його пригодницьким. І досі немає єдиної думки серед дослідників, як визначати жанр твору: перед нами повість чи оповідання, пригодницький це твір чи романтично-психологічний?
Просто напиши що дослідники досі не дійшли до єдиної думки і все ще спорять до якого жанру він належить чи це повість чи оповідання, пригодницький це твір чи романтично-психологічний?
Особливість заключається в тому, що твір складається з 5 частин,і крім них ще має вступну частину (пролог) та заключну частину (епілог)
Пояснення: