• Прочитай 15 легенд на вибір із книги Юрія Винничука "Легенди Львова" • Напишіть відгук-враження за прочитаними легендами (обсяг приблизно 1 сторінка)
Великий український поет Василь Симоненко у своєму прекрасному поетичному творі “Лебеді материнства” зміг успішно об’єднати тему любові до власної матері з любов’ю до своєї батьківщини. У творі автор відкриває думки матері щодо майбутнього свого сина. Мама розмірковує про те, що її синові належить пройти дуже багато. Будуть в його житті справжні друзі, буде багато дівчат. І, насправді, і тих, і інших можна вибирати, вдосконалюватися за життя, змінюючи коло своїх знайомств. У той же час варто відзначити, що мама впевнена у тому, що батьківщину людина змінити не може. Батьківщина дана такою, якою вона є, як і рідна мати. Як правило, мати любить свою дитину, якими б негативними рисами вона не володіла. У неї дійсно може бути безліч недоліків, але материнська любов перевершує все, про що б не йшла мова. Те ж саме можна сказати і про рідну країну. Батьківщину не можна вибирати. Багато людей незадоволені своєю батьківщиною, але вони просто не розуміють, що в житті не завжди є місце для вибору того, що тобі здається більш комфортним. У житті людини є щось більш важливе, ніж споживчий і цинічний підхід. Щоб бути справжньою людиною, важливо мати щось піднесене, духовне. Для цього потрібно цінувати батьківщину, незалежно від того, подобається вона тобі чи ні. Відмовитися від власної батьківщини – це абсолютно аморально. Я думаю, що автор хотів сказати у своїй поезії саме про це.
Говорячи особисто про мене і про моє ставлення до того, про що писав Василь Симоненко, я можу з упевненістю сказати, що я в повній мірі поділяю його думки щодо неможливості вибору матері і рідної країни. Людина є нерозривним породженням своїх батьків і своєї рідної землі. Вона не може їх зрадити, адже так вона ніколи не стане щасливою. Зраджуючи свою рідню, людина зраджує саму себе, свою сутність, адже людина нерозривно пов’язана як зі своєю батьківщиною, так і своїми батьками.
як варіант, може щось підійде - колись писала казку про осінь
Сини Осені
Жила-була на світі Осінь. І дуже всі її любили, бо вона була і гарною, і доброю, і щедрою, а що вже роботящою. І було у неї троє синів. Всіх трьох мати любила однаково, хоч і на вдачу хлопці були дуже різні.
Старший син веселий, лагідний, слухняний, мамин помічник. І у полі, і у садку мамі допомагає щедрий урожай збирати та до комори на зиму ховати. Очі у нього син-сині, як небо, чуб кольору спілої пшениці. Назвала його мати Вересень, тому що в той рік, коли він на світ появився дуже вже щедро вродив верес. Верес - така рослина з нектару якої бджілки роблять пахучий і корисний мед. Як гляне мати на сина, так здається ті пахощі медові і чує.
Середній син веселун та розбишака. Байдуже йому, що павутиння бабиного літа не тільки всі кутки в хаті заплели, а й по вулиці літає. Знай собі малює. Одного разу десь відшукав пензлика, фар-би і геть усе навколо розмалював у різні кольори: жовте і червоне листя на деревах, зелені травинки з позолотою. Мати-Осінь побачивши те спершу гримала на сина, а потім сказала: - Що ж сину, якщо ти вже такий хист до малювання маєш, полюбляєш різні кольори назву тебе Жовтнем.
Наймолодший син – Листопад. Хоч і найменший, зате такий вже серйозний, ніби аж сердитий. Листя з дерев зриває, холодним вітром голі дерева студить, небо важкими сірими хмарами вкриває. Мати знає як наймолодшого сина втішити – дуже він радіє, коли на білому коні над лісами-полями пролітає, все навкруги білим сніжком вкриває.
Великий український поет Василь Симоненко у своєму прекрасному поетичному творі “Лебеді материнства” зміг успішно об’єднати тему любові до власної матері з любов’ю до своєї батьківщини. У творі автор відкриває думки матері щодо майбутнього свого сина. Мама розмірковує про те, що її синові належить пройти дуже багато. Будуть в його житті справжні друзі, буде багато дівчат. І, насправді, і тих, і інших можна вибирати, вдосконалюватися за життя, змінюючи коло своїх знайомств. У той же час варто відзначити, що мама впевнена у тому, що батьківщину людина змінити не може. Батьківщина дана такою, якою вона є, як і рідна мати. Як правило, мати любить свою дитину, якими б негативними рисами вона не володіла. У неї дійсно може бути безліч недоліків, але материнська любов перевершує все, про що б не йшла мова. Те ж саме можна сказати і про рідну країну. Батьківщину не можна вибирати. Багато людей незадоволені своєю батьківщиною, але вони просто не розуміють, що в житті не завжди є місце для вибору того, що тобі здається більш комфортним. У житті людини є щось більш важливе, ніж споживчий і цинічний підхід. Щоб бути справжньою людиною, важливо мати щось піднесене, духовне. Для цього потрібно цінувати батьківщину, незалежно від того, подобається вона тобі чи ні. Відмовитися від власної батьківщини – це абсолютно аморально. Я думаю, що автор хотів сказати у своїй поезії саме про це.
Говорячи особисто про мене і про моє ставлення до того, про що писав Василь Симоненко, я можу з упевненістю сказати, що я в повній мірі поділяю його думки щодо неможливості вибору матері і рідної країни. Людина є нерозривним породженням своїх батьків і своєї рідної землі. Вона не може їх зрадити, адже так вона ніколи не стане щасливою. Зраджуючи свою рідню, людина зраджує саму себе, свою сутність, адже людина нерозривно пов’язана як зі своєю батьківщиною, так і своїми батьками.
Объяснение:
Якось так вийшло.
Відповідь:
як варіант, може щось підійде - колись писала казку про осінь
Сини Осені
Жила-була на світі Осінь. І дуже всі її любили, бо вона була і гарною, і доброю, і щедрою, а що вже роботящою. І було у неї троє синів. Всіх трьох мати любила однаково, хоч і на вдачу хлопці були дуже різні.
Старший син веселий, лагідний, слухняний, мамин помічник. І у полі, і у садку мамі допомагає щедрий урожай збирати та до комори на зиму ховати. Очі у нього син-сині, як небо, чуб кольору спілої пшениці. Назвала його мати Вересень, тому що в той рік, коли він на світ появився дуже вже щедро вродив верес. Верес - така рослина з нектару якої бджілки роблять пахучий і корисний мед. Як гляне мати на сина, так здається ті пахощі медові і чує.
Середній син веселун та розбишака. Байдуже йому, що павутиння бабиного літа не тільки всі кутки в хаті заплели, а й по вулиці літає. Знай собі малює. Одного разу десь відшукав пензлика, фар-би і геть усе навколо розмалював у різні кольори: жовте і червоне листя на деревах, зелені травинки з позолотою. Мати-Осінь побачивши те спершу гримала на сина, а потім сказала: - Що ж сину, якщо ти вже такий хист до малювання маєш, полюбляєш різні кольори назву тебе Жовтнем.
Наймолодший син – Листопад. Хоч і найменший, зате такий вже серйозний, ніби аж сердитий. Листя з дерев зриває, холодним вітром голі дерева студить, небо важкими сірими хмарами вкриває. Мати знає як наймолодшого сина втішити – дуже він радіє, коли на білому коні над лісами-полями пролітає, все навкруги білим сніжком вкриває.
Пояснення: