Прочитай уривок із повісті. Знайди такі художні засоби, як епітет, метафора, професійна лексика. Познач їх літерами E, M, П.
А скільки звуків жило на станції вночі! Брязкали сталевими тарелями вагонні
буфери, перегукувалися дударі-стрілочники, сюрчали у свої сюрчки й вимахували
ліхтарями зчіплювачі вагонів, видзвонювали молоточками по колесах обходчики
поїздів, і мовби десь угорі над станцією постійно, одним голосом дзуремів шахтний
вентилятор. У бараці завжди стояв дух шпал, штибу, котельної пари і полину,
що рiс попід вікнами,
Двадцять пять років незалежності України, безумовно, вже мають позитивні наслідки у різних сферах нашого життя. Змінюється наша свідомість, набираючи рис високої духовності. Ми все частіше і сильніше відчуваємо себе українцями, з інтересом вивчаємо справжню історію, що тривалий час була закрита для народу, знайомимося зі своїми героями. Велику до у цьому нам надають героїчні думи та історичні пісні — живі свідки подій минулого. Саме з цих творів і постає історія України, історія безперервної боротьби за волю. Татарські ординці, турецькі яничари, литовські феодали, польські пани — всі вони зазіхали на українські землі, намагалися підкорити наш народ.
Одним із найулюбленіших народних героїв був і є Богдан Хмельницький, який прославився і в боях з турками, і в битвах з польською шляхтою. Його образ постає з найбільшої, мабуть, кількості пісень і дум. Що найбільше приваблювало в ньому? Безумовно, його військовий талант, рішучість і мужність, з якими він вів козаків на ворога. У пісні «Чи не той то хміль» Богдан нагадує казкового велетня, від одного помаху шаблі якого гине ціле військо.
Гей, поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду.
Перемога козаків під Жовтими Водами подається за до паралелізмів:
Гей, там поле, а на полі цвіти, —
Не по однім ляху заплакали діти.
Гей, там річка, через річку глиця, —
Не по однім ляху зосталась вдовиця!
Хмельницький, безумовно, був головним організатором тієї перемоги. Це засвідчила й пісня «Не дивуйтеся, добрії люди». Приклад гетьмана надихає на подвиги й воїнів.
Од нас, козаків, од нас, юнаків,
Ні один панок не вкрився.
У цій пісні згадується ще один герой — Максим Кривоніс, соратник Богдана, який не поступається йому в силі й спритності. Він рубає мечем голову з плечей, «решту топить водою». Під керівництвом умілих ватажків козаки «загнали панів аж за Віслу».
Богдан Хмельницький залишився у пам’яті народу ще й як мудрий діяч. У думі «Хмельницький і Барабаш» подається епізод, коли Хмельницькому довелося навіть піти на хитрощі, аби забрати у зрадника Барабаша королівські листи про пільги українським козакам, сам вчинок Богдана важко назвати чесним і благородним, але для народу головне те, що Хмельницький діє в його інтересах, до кінця відданий йому.
Макси́м Ієвлевич Залізня́к (народився близько 1740 — помер після 1769) — керівник гайдамацького повстання (1768–1769 років), відомого під назвою Коліївщина, козацький отаман.
На початку 1768 року перейшов до Мотронинського монастиря, поблизу Чигирина. В 20-х числах березня до Залізняка прибув козацький отаман Йосип Шелест, що нібито показав лист від запорізького кошового отамана, в якому той закликав до повстання проти Польщі. Незабаром Шелеста було вбито, а лист зник. До кінця квітня Залізняк зібрав в Холодному Яру, поблизу Мотронинського монастиря, загін запорожців, козаків надвірної міліції та селян чисельністю до тисячі чоловік. Повстанці проголосили Залізняка отаманом, хоча сам він називав себе полковником Низового Війська Запорозького. Основною причиною повстання був жорсткий релігійний та соціально-економічний гніт українського селянства Річчю Посполитою та Московією, що особливо посилився в середині XVIII століття, ворожі дії щодо православних українців з боку шляхетської барської конфедерації тощо. Як і Барабаш за часів повстання проти Виговського, Залізняк скористався нагодою залучити до свого руху більше населення поширюючи серед українців чутки про так звану «золоту грамоту», якою імператриця нібито давала право гайдамакам винищувати поляків та євреїв. У своїх проповідях до повстання проти релігійного гноблення закликав також отець Мельхиседек Значко-Яворський, ігумен Мотронинського монастиря в якому Залізняк був послушником.
В другій половні травня загін Максима Залізняка, чисельність якого постійно зростала, вирушив з Холодного Яру. Протягом трьох тижнів повсталі, користуючись повною підтримкою православних українських селян, вже контролювали Жаботин, Смілу, Богуслав, Канів,Черкаси, Корсунь, Лебедин, Лисянку, Звенигородку. Гайдамаки жорстоко розправлялися з місцевим польським та жидівським населенням, що було санкціоновано відповідним універсалом Залізняка, виданим на початку червня 1768 року.
20-21 червня (за новим стилем) повсталі оточили Умань і протягом кількох годин зайняли добре укріплене місто, чому значно сприяв перехід на бік гайдамаків Івана Ґонти, сотника надвірної міліції Потоцьких, що мав відповідати за оборону міста. В Умані гайдамаками було винищено за різними даними від 2 до 20 тисяч поляків, євреїв та українців-уніатів.
Повстанська Рада проголосила Максима Залізняка гетьманом і князем смілянським, а сам він заявив про відновлення Гетьманщини. Чисельність гайдамацьких військ весь час збільшувалася, повстання поширилося на Київщину, Брацлавщину, Волинь, Полісся,Галичину. На початку липня діяло близько 30 гайдамацьких загонів. На землях охоплених повстанням почали запроваджуватися елементи козацького адміністративного устрою.