Прочитай уривок із розділу XIV від слів «Артем»... Двісті дев’яносто сьомий... Дубль перший... до кінця абзацу. «Переклади » враження Павлуші від знімання фільму на літературну мову.
Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помилках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизуватися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юрко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його турбота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запевняв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно говорять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив нерозсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, прислухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.
Остап: опис: «Заходяче сонце.. осявало…. його, стрункого й міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю..», пан про нього каже: «Бунтар,… гайдамака! Він мені людей баламутить!». Остап волелюбний: бо з дитинства «..він пас панську худобу». Любов до волі привив йому з дитинства дідусь «Воля, воля і воля! Се чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму, глибше значення», Остап так каже про свій народ: «… злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…», а тому, коли він утік, то в нього було таке відчуття «Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю з дитинства..». Остап любить свого дідуся «На згадку про діда Остап почув щось тепле у грудях»,
Соломія: аж ніяк не тендітна дівчина « велика, як на доброго мужика, постать», «як велетенська чавунна постать», у неї «..свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся…», сильна «…з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка». Соломію пан «силою оддати її за свого хурмана». Опис Соломії, коли вона втекла слідом за Остапом, переодягнувшись парубком: «Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком». Соломія каже про своє життя «..все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне...», Мріє : «Вони оселяться в слободі, вона хазяйнуватиме, а він із Січі наїздитиме додому, а то й зовсім облишиться на господарстві..», для Остапа «…задля нього вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…», щоб утекти з Остапом вона обрізала своє довге волосся «Довгі пасма чорних кіс, мов мертві гадюки, тихо зсувались по плечах додолу і лягали на землі дивними покосами»,
Відповідь:
може з цього щось підійде:
Остап: опис: «Заходяче сонце.. осявало…. його, стрункого й міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю..», пан про нього каже: «Бунтар,… гайдамака! Він мені людей баламутить!». Остап волелюбний: бо з дитинства «..він пас панську худобу». Любов до волі привив йому з дитинства дідусь «Воля, воля і воля! Се чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму, глибше значення», Остап так каже про свій народ: «… злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…», а тому, коли він утік, то в нього було таке відчуття «Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю з дитинства..». Остап любить свого дідуся «На згадку про діда Остап почув щось тепле у грудях»,
Соломія: аж ніяк не тендітна дівчина « велика, як на доброго мужика, постать», «як велетенська чавунна постать», у неї «..свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся…», сильна «…з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка». Соломію пан «силою оддати її за свого хурмана». Опис Соломії, коли вона втекла слідом за Остапом, переодягнувшись парубком: «Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком». Соломія каже про своє життя «..все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне...», Мріє : «Вони оселяться в слободі, вона хазяйнуватиме, а він із Січі наїздитиме додому, а то й зовсім облишиться на господарстві..», для Остапа «…задля нього вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…», щоб утекти з Остапом вона обрізала своє довге волосся «Довгі пасма чорних кіс, мов мертві гадюки, тихо зсувались по плечах додолу і лягали на землі дивними покосами»,
Пояснення: