Прочитайте короткий огляд новели «Сойчине крило». Доповніть його своїми роздумами про вдачу головних героїв, їхні помилки й чесноти.
І. Франко заснував у Галичині монументальну прозу — монументальну не
за обсягом, а за художньою вартістю та впливом на розвиток подальшого крас-
ного письменства. Він описав усі верстви населення, звернув увагу на селян-
ські й робітничі теми, на роль інтелігенції в розвитку нації. Проза Каменяра
охоплює понад 100 оповідань, новел («Малий Мирон», «Грицева шкільна на-
ука», «Ріпник» та ін.) і 10 повістей та романів («Перехресні стежки», «Захар
Беркут»,«Борислав сміється» та ін.).
У 1905 р., у «золотий період» творчості І. Франка, виходить друком твір
«Сойчине крило». Він має динамічний сюжет, несподівану розв’язку, високий
ступінь психологізму, — отже, це новела. У ній — нестандартна композиція: сю-
жет новели розкривається протягом читання головного героя Массіно (Хоми)
листа від колишньої коханої Мані (Марії). Між частинами Маріїного листа-
сповіді читач переживає разом із Хомою його ж відчуття, враження, спогади,
які спочатку були глузливими, недовірливими й навіть зневажливими, а потім
співчутливими. Краще відчути стан Хоми-оповідача допомагає розповідь від
першої особи.
Массіно-Хома — естет, рафінований інтелігент, який добре орієнтується
в мистецтві, він — сучасна людина. Літературознавець І. Денисюк наголошує:
«Хома — меланхолік; психічні процеси його протікають глибинно, десь у під-
земеллі. Його пасивність і врівноваженість видаються Мані байдужістю, его-
їзмом і себаритством». Маня припустилася великої помилки у своєму житті
через легковажність, наслідком чого стало її трирічне поневіряння із сімома чоло-
віками. Але кохання виявилося «непереможним, незважаючи на легковажний
вчинок і драматичні життєві обставини героїні, болюче розчарування й добро-
вільно-вимушену самотність героя» (Л. Овдійчук). У цьому полягає й головна ідея
новели — утвердження думки про цілющу силу кохання, про повернення люди-
ни до своєї сутності.
Всі ці козаки задерикуваті й гордовиті, але дружні й щирі, віддані й відкриті, прагнуть не здійснювати подвигів, а бути на своєму місці, при ділі, «що в тебе Богом закладено, віддати добрим людям» Одним із головних образів повісті є й Демко Дурна Сила, напрочуд сильний фізично та не надто метикуватий онук діда Кібчика. Демкова доля – це приклад того, що сили доброї людини можуть бути витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і водночас вона засвідчує глибоку людяність і справедливість наших пращурів. Серед персонажів твору є й улюблені пись менником типи дідів-мудрагелів. Основу характеру діда Кібчика становить внутрішня потреба жити задля ближніх, передати набутий за довге життя досвід і мудрість. Його давній товариш волхв Кудьма, котрий «голова всьому», перед ким кожен із героїв, «як пташка на долоні», прихований і відсторонений від активних дій. Кудьма – таємний вихователь вовків, наділений Божим даром, книжник і цілитель, який знає таємниці минулого й майбутнього, людської душі й людської історії. Він причетний до всього, що діється, й водночас не діє ніде, бо кожен має сам обирати й вибудову вати свою долю. Та саме життя волхва Кудьми автор ставить за приклад як своїм героям, так і читачам: «Гарне життя прожив. Важке й чи сте. Може спокійно дивитися в очі пращурам своїм».
Гомін, гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Туман поле, поле покриває,
Мати сина проганяє:
"Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе орда візьме!"
"Мене, мамо, мене орда знає –
В чистім полі обминає".
"Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе турчин візьме!"
"Мене, мамо, мене турчин знає
Сріблом-злотом наділяє".
"Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе ляхи візьмуть!
"Мене, мамо, мене ляхи знають
Медом-вином напувають".
Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе москаль візьме!"
"Мене, мамо, мене москаль знає –
Давно уже підмовляє".
Гомін, гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Туман поле, поле покриває,
Мати сину промовляє:
"Вернись, синку, вернись додомоньку,
Змию тобі головоньку".
"Мені головоньку дощі змиють,
А висушать буйні вітри".
Объяснение: