В
Все
М
Математика
А
Английский язык
Х
Химия
Э
Экономика
П
Право
И
Информатика
У
Українська мова
Қ
Қазақ тiлi
О
ОБЖ
Н
Немецкий язык
Б
Беларуская мова
У
Українська література
М
Музыка
П
Психология
А
Алгебра
Л
Литература
Б
Биология
М
МХК
О
Окружающий мир
О
Обществознание
И
История
Г
Геометрия
Ф
Французский язык
Ф
Физика
Д
Другие предметы
Р
Русский язык
Г
География

Прочитайте оповідання Ярослава Стельмаха й подумайте, що «не так» вчинили друзі?

Нахаба
Скінчилися уроки, а вчителька наша й каже:
- Сашко Лісовий захворів, хто піде його провідати?
- Я! Я! Я! - посхоплювалися всі.
- Якщо ви і в нього так кричати будете, - говорить учителька, - то краще нікому не йти. Хворому потрібен спокій.
Ми запевнили її, що галасувати не будемо, а вчителька відповіла, що ми молодці, але все одно сьогодні хай підуть кілька чоловік, а завтра ще кілька і післязавтра теж.
- І пам'ятайте, - закінчила вона, - хворому потрібен спокій. Дивіться, щоб він не вставав з ліжка, розважте його, як зумієте. Може, й нагодувати доведеться.

Приходимо ми. Лежить Сашко, горло замотане, книжку читає.
- От добре! - зраділа його мама. - У мене саме обідня перерва закінчується. Там, на кухні, суп доварюється. Ви через десять хвилин з плити його зніміть, хлопця мого нагодуйте. А я побігла.
- Ну як тобі, - ми в Сашка питаємо, - нудно, мабуть, лежати?
- Та ні, - одказує. - Зовсім не нудно. Я от книжку читаю. Цікава!

Але ми зрозуміли, що це він так говорить, із ввічливості. Спробуйно сам-один полежати цілий день!
- Нічого, - підбадьорюємо, - ми тебе зараз розважимо. От тобі Наталка заспіває. В неї голос гарний.
- Чого це я буду співати з дурного дива?! - Наталка нам. - Може, йому й не хочеться зовсім.
- Як це - не хочеться?! Ех ти, подруга! Він же один тут. Ну, як знаєш. Тоді ми з Митьком заспіваємо.

Стали ми посеред кімнати, відкашлялись і давай співати. Співали-співали, аж захрипли.
- Що, - питаємо, - повеселішало тобі трохи?
- Авжеж, повеселішало, - Наталка за нього відповідає. - Так фальшивити, то краще вже зовсім мовчати. І без ваших концертів обійдеться. Правда ж, Сашку?

Сашко промовчав, але ми зрозуміли, що це він так промовчав, щоб не завдавати нам клопоту. Але про які клопоти може йіи мова, коли товариш хворий!
- Давай, - Митько каже, - ми йому наш сюрприз відкриємо.
- Давай!

І стали ми тут матроський танок виконувати, який на святковии вечір готували. Підспівуємо собі, в долоні у такт плещемо, підборами по паркету - ух! Так добре в нас іще ніколи не виходило. Розчервонілись обоє, вхекалися, але стараємось, - для хворого ж товариша.

Чуємо дзвоник у двері. Наталка побігла відчиняти. Вривається до кімнати дядько якийсь у халаті.
- Це що за неподобство! - кричить. - Я поверхом нижче живу. У мене робота термінова, спеціально додому взяв, щоб не заважав ніхто, так ви отут казна-що виробляєте. Тупаєте по голові вже цілу годину, зосередитись неможливо!

Ми йому почали пояснювати, що прийшли провідати хворого товариша. А він:
- Нічого собі хворий! Таке витримати - здоров'я як у слона треба мати. Припиніть цей тупіт. Книжку йому краще почитайте!
Ми сказали, що книжку він і сам собі читає.
- Ну, то придумайте щось інше, - дядько каже. - Он ви на хлопця подивіться. Йому вже скоро млосно стане од ваших розваг.
І він пішов.

Сашко забився під стіну, і ми зрозуміли: йому цей дядько теж не сподобався.
- О! - скрикнув я радісно. - Так у тебе ж магнітофон є. Чого ж ти мовчав! - І натис на вмикач.
- Зроби голосніше, - гукнув Митько. - Воно, коли голосно, завжди веселіш.
Тут Наталка стала до чогось принюхуватись - і прожогом з кімнати. Вбігає за мить:
- Ой, - кричить, - суп увесь википів і вже згорів.

Побігли ми на кухню. Справді, бачимо - в каструльці щось темне на самому дні залишилось, і пахне зовсім не так, як суп. Ми туди про всяк випадок води долили, але смак у нього виявився ще гіршим, ніж запах.
- Ех ви! - Наталка зітхає. - Через вас зовсім забули, що мама Чим тепер хворого годувати?
Стали ми харчі якісь шукати. Знайшли цукор, а чай шукали-шукали - ніде нема.
- Яка різниця, - Митько каже, - із заваркою чи без. Однаково вода. Коричнева тільки. І так вип'є.
Скип'ятили ми воду, вкинули цукор у склянку. Приносимо Сашкові:
- Пий.
Сьорбнув він трохи.
- Не хочу, - каже. - Голова болить.
- Це в нього від голоду, - здогадався я. - Ми тобі зараз усі втрьох картоплі почистимо. Ти яку любиш - смажену чи варену? А щоб ти поки не нудьгував, включимо магнітофон.
- Не треба, - він нам якось так дивно відповідає, - ніякого магнітофона, і картоплі я не хочу вашої.
- Здається, час нам уже додому, - поглянула Наталка на двері.
- Додому! - блимнув на неї Митько. - І полишити хворого товариша? Може, тобі заспівати? - допитується в Сашка.
- І співати не треба!
- Може, затанцювати ще разочок? Нам неважко.

Тут Сашко як затруситься.
- Не треба, - кричить, - мені ваших танців, і нічого не треба! Облиште мене! Лежала собі людина і горя не знала. У мене і так уже температура піднялась. Я тепер, мабуть, іще місяць хворіти буду.
Тепер ми таки зрозуміли, чого він хоче, і стали вдягатись.
- Ну, ти бачив таке? - мовив Митько вже надворі. - Друзі прийшли до нього, не шкодуючи ні сил, ні часу, розважити, щоб йому сумно не було, нагодувати, а він після цього нас, можна сказати, виганяє. Не буду більше його навідувати. Хай собі книжки читає. Нахаба та й годі!​

Показать ответ
Ответ:
Ш світ не так вже й нешкідливий. Адже десь там, у темряві, в ізольованих від очей лісах і в глибоких надрах водойм живуть загадкові істоти. Вони з'являються несподівано і так само несподівано і зникають. Перелякані свідки виявляються ошелешеними і здивованими.В результаті не залишається жодних доказів таких зустрічей. Але істоти продовжують існувати, у своїх затишних місцях, так і в нашій фантазії. Розповімо нижче про десяти найбільш загадкових істот, які на думку багатьох все ж існують на нашій планеті.Адже є очевидці, які бачили їх на власні очі. Нехай деякі істоти і більш неймовірні, ніж інші, але вирішувати, чи є вони насправді - надамо нашої фантазії
0,0(0 оценок)
Ответ:
bogdanlesja1
bogdanlesja1
21.12.2021 09:46
Сивою давниною віє зі сторінок повісті І. Франка "Захар Беркут". Перед нами постають герої, які вірять у перемогу добра над злом, правди над кривдою, які живуть ідеями спільного порядкування, єдності й добра. Головне для них – це інтереси громади. Живуть вони в глухому селищі Тухля, і очолює громаду тухольців "люблячий батько" – Захар Беркут.Сивий старець, "мов стародавній дуб-велетень", "поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази". Для громади він був усім: пасічником, лікарем, розумним порадником, справедливим суддею, ватажком, головою старійшин. Громада важила для нього дуже багато. Усе життя він допомагав, чим міг, тухольцям (та й не тільки їм). Ще молодим Беркут прагнув приносити користь людям, тому й вирушив на пошуки вчителя, щоб навчитися лікувати людей. Але, окрім лікарських умінь, він набув ще й розуміння того, що щастя й добробут тухольської громади залежать від розумного "ведення громадських порядків, громадської спільності та дружності". Тухольці побачили в ньому наймудрішу та найдостойнішу людину, тому зробили його ватажком громади. І відтоді Захар Беркут не знав іншого життя, як життя в ім'я інтересів громади, усе, що він робив, робив лише з погляду на добро й користь для інших. Незважаючи на свій вік, Захар не може сидіти склавши руки, адже, на його думку, "життя лише доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим".Дев'яностолітній старець, який багато бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів. Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність. На громадській раді він відстоює права громади від князівських і боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших".Беркут – справжній патріот своєї землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало, а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.Передсмертне слово Беркута – це своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і для нас та передаватися наступним поколінням.
0,0(0 оценок)
Популярные вопросы: Українська література
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота