Давня весна (скорочено) (Українка Леся) Була весна весела, щедра, мила.
Промінням грала, сипала квітки.
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло —
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: "Весна для всіх настала.
Дарунки всім несе вона, ясна.
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна".
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки.
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Я Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Вірш Лесі Українки "Давня весна" автобіографічний, пов’язаний із власними переживаннями поетеси, яка мала тяжку недугу й змушена була лежати, страждати через біль. Єдина її розвага й розрада клаптик голубого неба у вікні, гілка квітучої яблуні, свіжий вітерець, що долинає крізь відчинену кватирку, та пташині співи. Усе інше додавали уява й фантазія дівчини. Та давня весна запам’яталася, як дарунок долі, бо навчила цінувати найменші радості життя, загартувала волю. к та була, що за вікном цвіла.
Гуморески — невеликі віршовані або ж прозові твори з комічним, жартівливим сюжетом. На відміну від сатири, у гуморесці сміх постає у вигляді доброзичливої критики морально-етичних аспектів людської поведінки. У дотепній та подеколи парадоксальній формі автор на основ за людськими вчинками та поведінкою змальовує різні курйозні події та випадки з життя. Саме ці події та персонажі, зображені чудернацько, а часом й недоречно, а також двозначність та навмисно неправильне тлумачення їхніх дій та вчинків, є основою смішного у гуморесці. Хоча, як і кожна смачна страва, гумореска, окрім свого звичного гумору, може бути злегка «приправлена» іронією та сатирою.Окрім фантазії та уяви автора, будь-яка літературна гумореска живиться також фольклорними джерелами, в яких зосереджено віковий досвід сміхової культури народу, та ментальними особливостями його представників. Власне, для української гуморески вплив цих особливостей важко переоцінити, адже здавна українці славилися своїм вмінням весело та з гумором трактувати несприятливі умови свого життя, що й стало запорукою значної популярності та розвитку цього невеличкого гумористичного твору на нашій землі.
Була весна весела, щедра, мила.
Промінням грала, сипала квітки.
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло —
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: "Весна для всіх настала.
Дарунки всім несе вона, ясна.
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна".
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки.
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Я
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Вірш Лесі Українки "Давня весна" автобіографічний, пов’язаний із власними переживаннями поетеси, яка мала тяжку недугу й змушена була лежати, страждати через біль. Єдина її розвага й розрада клаптик голубого неба у вікні, гілка квітучої яблуні, свіжий вітерець, що долинає крізь відчинену кватирку, та пташині співи. Усе інше додавали уява й фантазія дівчини. Та давня весна запам’яталася, як дарунок долі, бо навчила цінувати найменші радості життя, загартувала волю.
к та була, що за вікном цвіла.