Книга дає нам знання, учить жити. Лише за до книги ми можемо відкрити для себе нові світи, поринути у думки автора і знайти відповіді на багато питань. Я дуже люблю читати. Однією з моїх улюблених книжок є "Не час для драконів" Сергія Лукьянека. Це чудова фантастична історія про подорож двох друзів до чарівної країни, яка була завжди поруч, але люди за своїми клопотами просто не помічали її. На прикладі головних героїв ми вчимося добру і дружбі. Саме вони є втіленням милосердності і відваги. Ще важливою якістю книжки є те, що вона містить безліч цікавих і корисних фактів, що стали мені у нагоді в повсякденному житті. Я дуже рекомендую вам прочитати цю книжку. Ви обов"язково отримаєте безліч вражень.
Нещодавно до рук мені потрапили твори Володимира Винниченка. І так захотілося прочитати його оповідання «Федько-Халамидник». Я його прочитала на одному подиху. Мені сподобалися головні герої Федько і Толя. Я по-різному до них ставлюся. На початку твору Федько мені не сподобався, тому що ображав, а інколи бив своїх товаришів. Але, коли читала оповідання далі, цей хлопчик-халамидник завоював мою симпатію. Він, виявляється, був не лише сміливий, сильний, загартований, а ще й дуже правдивий. Навіть батько, який так часто бив хлопчика, високо цінив сина за правдивість. Я була захоплена сміливістю Федька, коли він переходить по крижинах через річку, рятуючи Толю. Мені дуже жаль цього нещасного хлопчика, який, допомагаючи Толі, застудився, а батьки ще й суворо покарали його. Толя ж викликає зовсім інші почуття. Він мені не сподобався. Хоч і був він чистенький, чепурненький, з синіми очима. Саме він винен у смерті Федька. Мене дуже здивувала його поведінка. Як він міг сказати неправду батькам! Обурює і те, як Толя веде себе в день похорон Федька. Він не сумує, а спокійно грається з чижиком. Так може вести себе справжній негідник. І тому мої симпатії на стороні Федька.
