«Свічечка букви Ї» Тема: звернення до дитини — майбутнього країни, яка повинна плекати і оберігати свічечку букви «І» і серпик букви «Є». Ідея: увіковічення рідної мови і бережливе ставлення до неї. Основна думка: доки є мова, доти існує нація. Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову . Жанр: громадянська лірика. Римування: білий вірш. . Художні особливості твору. - Пестливі слова: свічечка, серпик, пальчики, ниточка, долоньки. - Епітети: «місячний серпик», «мова солов’їна». - Метафора: «місячний серпик зрізаний з неба». - Повтори: дитино. «Музика, що пішла» Тема: відтворення призначення музики в житті людини, зображення її подорожі у «звабній ночі». Ідея: возвеличення єдності людини і музики. Основна думка: звучання музики залежить від інструмента та натхнення її виконавця. Віршований розмір: ямб. Римування: перехресне. Художні особливості поезії. Метафори: «вона (музика) плелася в коси», «скрипка відвернулась пріч, сивина спадає з пліч», «вітер завиває». Епітети: «музика боса»; «непевна звабна ніч», «розхристані сліди». Повтори: «...в таку непевну, звабну ніч». Риторичні запитання: «Чом, скрипко, відвернулась пріч?», «Як музику пустила босув таку непевну, звабну ніч?» З янголом на плечі Тема: Зображення ліричного героя, якого ангел на плечі намагається уберегти від зла, жорстокості, лиха. Ідея: Возвеличення янгола, який є оберегом кожної людини. Основна думка: Янгол-охоронець — це те, що повинен мати автор поезії, будь-яка людина. Жанр: Філософська лірика, старосвітська балада. Віршований розмір: хорей. Художні засоби поезії. Порівняння: «йде лелійно, як дитя». Епітети: «вуста гарячі», «вітер вировий», «янгол ледь живий», «сірий маятник життя», «Ірод моровий». Метафори: «виє Ірод», «вітер віє», «маятник бухка», «не дихає свіча», «вуста дрижать». Повтори: «йде і йде», «при Господній при свічі», «із янголом на плечі».
Озираючись на ті далекі страшні часи, ми, громадяни сучасної незалежної держави, повинні радіти, що справдилась мрія наших пращурів, за яку вони проливали свою кров і віддавали душу. Слід сказати про трагічну долю свідомої інтелігенції: письменників, учителів, лікарів, які через свої гуманістичні переконання були засуджені на тяжкі роки заслань, де більшість з них закінчила своє життя в тяжких муках і стражданнях, але не зломилася морально. І ці репресії продовжувалися роками. Навіть у тяжкі роки війни жахлива фабрика смерті не припинила своєї діяльності. Зайвим, напевно, буде нагадувати про події страшного голодомору 1932 – 1933 років, коли так званий «батько» слов’янських народів, втомившись боротися з бажанням незалежності наших громадян, втілив у життя нелюдську програму своєї хворобливої уяви. Скільки людей нашої багатостраждальної країни загинуло з легкої руки безжального тирана, ката українського народу, який невпинно глузливо стверджував, що «жить стало лучше, жить стало веселей». За період з 1932 по 1933 рік населення нашої країни зменшилося приблизно на двадцять мільйонів. Двадцять мільйонів ні в чому не винних людей загинули жахливою тваринною смертю. Я вважаю, якщо вже ми народилися в цій країні, колись великій і могутній, а зараз спустошеній і знекровленій, то ми не маємо ніякого права бути байдужими до неї та її тяжкої долі, дурити і знову ображати її, і так вже ображену. Ми повинні разом, цілою нацією показати всім, чого варта Україна і наша любов до неї. І я впевнена, що всі разом ми здійснимо таку бажану мрію. І зробимо це на честь наших загиблих предків.
Слід сказати про трагічну долю свідомої інтелігенції: письменників, учителів, лікарів, які через свої гуманістичні переконання були засуджені на тяжкі роки заслань, де більшість з них закінчила своє життя в тяжких муках і стражданнях, але не зломилася морально. І ці репресії продовжувалися роками. Навіть у тяжкі роки війни жахлива фабрика смерті не припинила своєї діяльності. Зайвим, напевно, буде нагадувати про події страшного голодомору 1932 – 1933 років, коли так званий «батько» слов’янських народів, втомившись боротися з бажанням незалежності наших громадян, втілив у життя нелюдську програму своєї хворобливої уяви. Скільки людей нашої багатостраждальної країни загинуло з легкої руки безжального тирана, ката українського народу, який невпинно глузливо стверджував, що «жить стало лучше, жить стало веселей». За період з 1932 по 1933 рік населення нашої країни зменшилося приблизно на двадцять мільйонів. Двадцять мільйонів ні в чому не винних людей загинули жахливою тваринною смертю.
Я вважаю, якщо вже ми народилися в цій країні, колись великій і могутній, а зараз спустошеній і знекровленій, то ми не маємо ніякого права бути байдужими до неї та її тяжкої долі, дурити і знову ображати її, і так вже ображену. Ми повинні разом, цілою нацією показати всім, чого варта Україна і наша любов до неї. І я впевнена, що всі разом ми здійснимо таку бажану мрію. І зробимо це на честь наших загиблих предків.