Твір за повістю М. Коцюбинського «Дорогою ціною». У своєму творі М. Коцюбинський змальовує персонажів з народу. Головні герої — Остап та Соломія — є типовими тогочасними українцями, проте мають і яскраві індивідуальні психологічні риси. Автор зображує персонажів з багатьох сторін: розкриває психологію своїх героїв, їхнє ставлення до життя, прагнення та цінності. Остап та Соломія — яскраві, багатогранні, глибокі образи української літератури. Головним персонажам повісті «Дорогою ціною» притаманне прагнення свободи, причому свобода має для них настільки важливе значення, що вони ладні віддати за неї будь-що. Бажання не тільки формальної свободи дій, а й бажання мати свободу вибору, духовну свободу властиве Остапові та Соломії.Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)Героям властива неабияка порядність, взаємодо вони надають одне одному підтримку, ладні життя віддати одне за одного. Соломія не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який відчуває відповідальність за себе, за свій б життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.Я вважаю, що усе існування людини грунтується на кількох загальних, первинних цінностях. І свобода є однією з таких цінностей. Минули ті історичні часи, у яких описані Михайлом Коцюбинським події були актуальні і, на жаль, звичайні. Але проблема волі постає і зараз, бо це проблема життєвої філософії… Наскільки ж трагічним було життя людей, коли кріпацтво, поневолення і духу, і тіла людини були звичайною практикою суспільства!Остап і Соломія не просто не згодні терпіти муки кріпацтва, але й не здатні: їхня людська гідність постає проти антигуманного світу. Важливо розуміти, від чого тікають герої, із чим вони борються. Для них неприйнятний не стільки формальний бік кріпацтва: важка праця, відсутність вибору, скільки його внутрішній «філософський бік»: пригнічення людської гідності, поневолення духу.Справді дорого обходиться воля нашим героям. Тікаючи, вони постійно стикаються з новими перепонами на їхньому шляху до свободи, на них чатують смертельні небезпеки, але це не зупиняє їх. Бо свобода важить для них більше, ніж життя. Бо життя під ярмом кріпацтва є існуванням, тільки марнуванням безцінного часу.Обговорюючи твір з друзями, я почув дуже жорстку, категоричну думку, яка глибоко вразила і навіть ранила мене. Один з моїх однокласників говорив проте, що дії Остапа та Соломії були марними! «Що здобув Остап? Його життя, його душа та тіло покалічені, він втратив кохану, втратив друга Івана. Він живе собі відлюдником, на самоті він і помре…» — приблизно такі міркування висловлював мій друг. На початку читання та навіть за деякий час після прочитання твору мені здавалось, що вивчення повісті «Дорогою ціною» непотрібне: часи кріплччини минулися, ми пам’ятаємо про ту добу, але ж навіщо приділяти стільки часу зануренню у давнє минуле. Мабуть, тільки зухвала репліка мого однокласника до мені збагнути, що за всіма цими «неактуальними» перипетіями чи стоять філософські, вічні проблеми.
Матір... Це їй ми завдячуємо своїм життям, своїми радощами й перемогами, усім, що маємо в житті. Мабуть, саме тому тема матері завжди була, є й вічно залишатиметься у творчості наших письменників. Т. Шевченко теж звертався до цієї теми. Образ матері у творах Т. Шевченка - це образ жінки-страдниці, жінки, яка не мала змоги бути разом із дитиною, бо була кріпачкою й повністю залежала від наказів пана. Жінка за часів Т. Шевченка була безправною людиною, яка зазнала гніту як кріпачка і знущань у родині, бо не у всіх були гарні й добрі чоловіки, а тому і в родині їм жилося не краще. У поезії "Якби ви знали, паничі..." поет з болем пише:
Там матір добрую мою Ще молодую - у могилу Нужда та праця положила...
Не маючи змоги доглядати дитя, мати-кріпачка брала його на панщину немовлям або залишала вдома на більш-менш старших дітей. У поезії "Сон" ("На панщині пшеницю жала") стомлена матір мріє про інше майбутнє для свого сина, її любов до сина безмежна і, незважаючи ні на що, безмежна віра, що колись настане такий час:
І сниться їй той син Іван І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панський, а на волі.
Доля жінки-матері у Т. Шевченка зображена по-різному: це й Катерина - матір, що, не витримавши тяжких випробувань долі, накладає на себе руки; це й Ганна, яка, спокутуючи свій тяжкий гріх, все життя працювала в родині сина, любила його мовчки, жертовно. Сам поет, що так мало зазнав материнської любові, вірив у кращу долю і матері, і дитини:
І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі.
Безталанну долю української матері-кріпачки поет підносить до найвищих висот, він схиляється перед її образом, як людство схиляється в поклоні перед образом Матері Божої. Для Т. Шевченка жінка-матір - це уособлення і Пречистої Діви Марії, і матері-України. Це узагальнюючий образ усіх матерів. Т. Шевченко відштовхувався від ідеалів, від Біблії, бо Марія - символ глибокого й прекрасного материнства, перед чим поет благоговів усе життя: Марія - святість, божественність, і Матір - рідна матір, матір-земля, ненька-Україна.
відчуває відповідальність за себе, за свій б життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.Я вважаю, що усе існування людини грунтується на кількох загальних, первинних цінностях. І свобода є однією з таких цінностей. Минули ті історичні часи, у яких описані Михайлом Коцюбинським події були актуальні і, на жаль, звичайні. Але проблема волі постає і зараз, бо це проблема життєвої філософії… Наскільки ж трагічним було життя людей, коли кріпацтво, поневолення і духу, і тіла людини були звичайною практикою суспільства!Остап і Соломія не просто не згодні терпіти муки кріпацтва, але й не здатні: їхня людська гідність постає проти антигуманного світу. Важливо розуміти, від чого тікають герої, із чим вони борються. Для них неприйнятний не стільки формальний бік кріпацтва: важка праця, відсутність вибору, скільки його внутрішній «філософський бік»: пригнічення людської гідності, поневолення духу.Справді дорого обходиться воля нашим героям. Тікаючи, вони постійно стикаються з новими перепонами на їхньому шляху до свободи, на них чатують смертельні небезпеки, але це не зупиняє їх. Бо свобода важить для них більше, ніж життя. Бо життя під ярмом кріпацтва є існуванням, тільки марнуванням безцінного часу.Обговорюючи твір з друзями, я почув дуже жорстку, категоричну думку, яка глибоко вразила і навіть ранила мене. Один з моїх однокласників говорив проте, що дії Остапа та Соломії були марними! «Що здобув Остап? Його життя, його душа та тіло покалічені, він втратив кохану, втратив друга Івана. Він живе собі відлюдником, на самоті він і помре…» — приблизно такі міркування висловлював мій друг. На початку читання та навіть за деякий час після прочитання твору мені здавалось, що вивчення повісті «Дорогою ціною» непотрібне: часи кріплччини минулися, ми пам’ятаємо про ту добу, але ж навіщо приділяти стільки часу зануренню у давнє минуле. Мабуть, тільки зухвала репліка мого однокласника до мені збагнути, що за всіма цими «неактуальними» перипетіями чи стоять філософські, вічні проблеми.
Образ матері у творах Т. Шевченка - це образ жінки-страдниці, жінки, яка не мала змоги бути разом із дитиною, бо була кріпачкою й повністю залежала від наказів пана. Жінка за часів Т. Шевченка була безправною людиною, яка зазнала гніту як кріпачка і знущань у родині, бо не у всіх були гарні й добрі чоловіки, а тому і в родині їм жилося не краще. У поезії "Якби ви знали, паничі..." поет з болем пише:
Там матір добрую мою
Ще молодую - у могилу
Нужда та праця положила...
Не маючи змоги доглядати дитя, мати-кріпачка брала його на панщину немовлям або залишала вдома на більш-менш старших дітей. У поезії "Сон" ("На панщині пшеницю жала") стомлена матір мріє про інше майбутнє для свого сина, її любов до сина безмежна і, незважаючи ні на що, безмежна віра, що колись настане такий час:
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі.
Доля жінки-матері у Т. Шевченка зображена по-різному: це й Катерина - матір, що, не витримавши тяжких випробувань долі, накладає на себе руки; це й Ганна, яка, спокутуючи свій тяжкий гріх, все життя працювала в родині сина, любила його мовчки, жертовно. Сам поет, що так мало зазнав материнської любові, вірив у кращу долю і матері, і дитини:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Безталанну долю української матері-кріпачки поет підносить до найвищих висот, він схиляється перед її образом, як людство схиляється в поклоні перед образом Матері Божої. Для Т. Шевченка жінка-матір - це уособлення і Пречистої Діви Марії, і матері-України. Це узагальнюючий образ усіх матерів. Т. Шевченко відштовхувався від ідеалів, від Біблії, бо Марія - символ глибокого й прекрасного материнства, перед чим поет благоговів усе життя: Марія - святість, божественність, і Матір - рідна матір, матір-земля, ненька-Україна.