решить.
Установіть відповідність.
1) Пані Соломія А) Кактус
2) Сашко Смик Б) Видатний учений
3) Батьки Клима В) Синьоморди
4) «Запорожець» Г) Клим Джура
5) Поганський Поганіні Д) Охоронець банку
6) Чужопланетяни Е) Дослідники пірамід у Єгипті
Є) Часоліт

  нам судилося жити в час, коли немодно і навіть соромно говорити про загальнолюдські цінності, коли успішність людини вимірюється не здобутками, а грошовими рахунками, коли людська свідомість з народження зомбується телебаченням, а комп’ютери та інтернет паралізують не лише мозок, а й душу. у наш час молодь спілкується sms-ками та простими реченнями, поважає думку лише однолітків, а всіх дорослих вважає відсталими «стариками». тому поетичні рядки підлітків, хай навіть невпевнені та недосконалі, але сучасні й актуальні, сприймаються молодими людьми значно привітніше і зацікавленіше, ніж найнеперевершеніша поезія геніїв.

    майже всі відомі українські письменники, починаючи з тараса шевченка і закінчуючи ліною костенко, жили для того, щоб сьогодні ми сиділи за партами і слухали уроки рідною мовою, щоб кожен з нас міг пишатися своїм громадянством, щоб над світом лункою мелодією щастя дзвеніло горде наймення – україна! поети творили в часи, коли було заборонено писати українською. вони закликали палко і пристрасно любити найдорожче в житті – свою батьківщину. цим самим митці зберегли мову, вистраждали суверенітет держави, і все це – для нас. але що робимо ми? ! ми свідомо знищуємо те, що здобувалося століттями, віками. так, формально україна є незалежною, та коли поглянемо на сьогодення, то зустрінемося з суцільними парадоксами: державна мова в нас менше захищена, ніж мови національних меншин, український народ у своїй країні має менше прав, ніж грошовиті іноземці, закони пишуться під замовлення олігархів. все це не залишає нікого байдужим, і я – не виняток. всі свої переживання, роздуми про долю держави я вилила у поезію «ох, не однаково мені» — власний переспів вірша т. шевченка.

 

ох, не однаково мені

стою я на дніпровій кручі,

святій, тарасовій горі.

внизу – дніпро, гаї співучі,

та щось невесело мені.

закрий, тарасе, свої очі

і на вкраїну не дивись.

мабуть, не так взивав до бога,

не так за неї ти моливсь.

нема тут ляхів і монголів,

і безліч війн пережили,

та власні правнуки погані

убогу матір розп’яли.

мені однаково, чи будуть

нас поважати у кремлі,

чи не забуде рідну мову

земляк якийсь на чужині,

та не однаково мені,

як слово рідне забуваєм

на власній, не чужій землі,

як про історію народу

питаєм думки в москалів.

ні, не однаково мені,

коли дніпро вже за парканом,

коли полісся – зона лиха,

коли молитва за вкраїну

вже зовсім квола, зовсім тиха.

тепер наш київ – не зелений,

карпати – голі та сумні,

а вечорами біля хати

вже не співають солов’ї.

ні, не однаково мені,

що батька й матір забуваєм,

що ми в європі – прохачі,

що україну розриваєм.

ох, не однаково мені.

Аналіз рік написання: 1847 літературний рід: лірика. жанр “мені однаково”: ліричний вірш (медитація). вид лірики: громадянська (медитативна). провідний мотив: патріотичні почуття відповідальності за батьків­щину. віршовий розмір  “мені однаково” — ямб. тема “мені однаково”:   відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю. ідея “мені однаково”:   віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження україни.   основна думка:   т. шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу. художні засоби «мені однаково, чи буду…» епітети  – люди злії, лукавії, славній україні, окраденую (україну), метафора  – злії люди україну присплять, оксиморон  – малого сліду не покину // на нашій славній україні, на нашій — не своїй землі композиція  «мені однаково, чи буду…» вірш можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, 5 рядків — друга. побудований твір на протиставленні, функцією зв’язку й протиставлення між частинами наділений сполучник та.