Робота над твором О. Стороженка «Скарб» Записати у зошит літературний
паспорт твору.

Тема: зображення щасливої долі Павлуся Лежня, який протягом свого життя був
ледачим і в той же час байдужим до всього.

Ідея: засудження заздрості, підступництва тих, хто зазіхає на чуже майно, ледачого,
паразитичного життя.
Основна думка:

а) «…той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Богу за те, що він йому
послав…»;
б) «Не той тільки щасливий, що натріскається і виспиться, а той, що й другого
нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна».

Композиція.
Експозиція: надмірна опіка матір’ю свого сина Павлуся.
Зав’язка: смерть батьків Павлуся, його сирітське життя.
Кульмінація: дохлий хорт у хаті Павлуся виявився дукатами.
Розв’язка: роздуми автора про смисл життя, про щасливу людську долю.
Жанр: гумористичне оповідання з елементами фантастики.

С одной стороны - жить по простому, к примеру в деревне - это более душевно, большая часть людей не тычет пальцем со словами "вор!", "точно не за свой счёт живёт!" и т.д. Живёшь тихой и спокойной жизнью. Душа вольна на просторах. Но даже в этой жизни есть свои изъяны. Нехватка средств, отсутствие  необходимой к примеру медицинской ) в полном объёме, ведь во многих деревнях по серьёзным  ситуациям приходится ездить в город, а там уж - как повезёт..

Рассмотрим жизнь в городке. Здесь много вариантов. Есть живущие в достатке, но несчастны, ибо их гложат их "грехи", есть те, кто просто  в достатке и ни о чём не заботится - живёт на широкую ногу. Есть живущие по обыденному, ничем не выделяющиеся и вполне довольные своей жизнью. Так же те, живущие по обыденному, могут хотеть чего-то большего, но не прикладывать никаких усилий, или же у них просто не получается, не хватает сил и  упёртости.

Можно рассуждать по этой теме довольно долго. Но каждый человек сам выбирает как ему жить. И его выбор, духовные предпочтения, возможности, стремления, упёртость  и желание, решают, какой будет его жизнь.

а что касается моего выбора - я (пишешь как считаешь, либо про достаток, либо про обыденность)

надеюсь

Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з донькою Мирославою в Тухольщину в Карпатах, де князь Данило подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків.

Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає в конфлікт з громадою тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, який мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на бік яких перейшов ще під час битви на Калці.

Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій перебувають монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб убити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.

Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватися. Відчуваючи, що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом вона відродиться, і настануть щасливі часи її відновлення. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.