Були часи, коли держава власна, могутня і сильна залишалася тільки в мріях, бо ім’я українця залишалося синонімом раба, душа і серце якого не знали неба, а земля українська ставала оселею скорботи і горя. У жертву було принесено життя мільйонів мучеників – синів і дочок України. Це завдяки їм не згасла віра у праведну путь, не вмерла надія у світле майбутнє, не зміліла любов до України. Українська душа огненно заговорила устами Тараса Шевченка, висповідалась і утвердилася в надії, що прилине правда і настане день, коли «врага не буде супостатата, а буде син і буде мати, і будуть люде на землі».Дивною квіткою-ломикаменем, чарівною мавкою волинських лісів, мужнім голосом цілого народу прибула до духовної Вітчизни українців безсмертна Леся Українка. ЇЇ поезія стала і хлібом насущним, і високим небом. Вона не дала українському народові втратити віру на осягнення вершини у сонячній кроні неба України. Іван Франко вклав в уста свого Мойсея пророчі слова про Месію, Мету, Дух. Поет став провідником нації, а слово його творів «вічним революціонером», духом неспокою у сходженні на вершину. Так не вмерла українська душа, не загинуло слово, вистояв народ, щоб знову опинитися на роздоріжжі і обрати свою майбутню долю.І от ми стали на порозі Європи. Майбутнє нашої держави залежить від нас, молодих, тих, хто сьогодні ще за шкільною партою, а завтра будуватиме нову Україну, високоцивілізовану, демократичну, де пануватиме достаток для більшості людей, які цінуватимуть конституційні свободи, де сяятимуть вогнями чисті міста, а у селах щасливо працюватимуть на своїй землі люди.Чого нам не вистачає тепер? Напевно, любові для значної частини громадян до України.Що до Україні? Відповідь одна: патріотизм. Саме любов до рідного краю і свого народу можуть до нам подолати усі негаразди і, головне, навчитись відрізняти свободу від рабства, труднощі, породжені становленням молодої держави,від труднощів, породжених ворогами нашої свободи. Саме патріотизм зможе забезпечити зміцнення нашої державності.Тож хай не зміліє духовна криниця наших молодих сердець, а віра, надія і любов до збудувати нову Україну.
Поет не відрізнявся особливою вродою, але його душа була прекрасна. Він приходив кожного дня у діброву і там писав свої пісні.
Одного разу за цим заняттям його побачив лицар Бертольдо, що поспішав на полювання. Лицар обурився, що поет не дає йому проїхати, до того ж йому довелося об’їжджати дивного співця. В серці гордого вельможі запалився вогонь.
Після полювання лицар відбився від своїх стомлених товаришів та знову зустрівся зі співцем. Він запропонував поетові гостинця, але той відмовився, пояснивши, що вже має всі багатства світу — свій талант і душу.
2
Якось ввечері лицар Бертольдо прийшов до співця та розповів про своє нещасливе кохання до вродливої донни Ізидори. Поет написав серенаду, яку закоханий проспівав під вікном дівчини, здобувши її прихильність.
3
Скоро відгуляли весілля, на яке співця запросити забули. Подружнє щастя лицаря тривало недовго: король надумав воювати, тому змушений був попрощатися з дружиною. Спочатку всі його битви були успішними, але ось військо вже другий місяць не може взяти вороже місто й починає бунтувати. Дух воїнів піднімають співці, серед яких давній знайомий лицаря. Вдячний Бертольдо обіцяє нагородити його.
Вже давно лицар повернувся з походу, живе щасливо зі своєю дружиною. Та все більше починає він утискати людей, обдирати їх, щоб збільшити своє багатство. Скрізь чути плач і стогін.
Нарешті мужики повстали проти свого пана.
"В мужика землянка вогка,
В пана хата на Що ж, недарма люди кажуть,
Що в панів біліші кості.
У мужички руки чорні,
В пані рученька тендітна;
Що ж, недарма люди кажуть,
Що в панів і кров блакитна!
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров проллється,
Як пробити пану груди?"
Отаманом повсталих став знайомий панові поет. Бертольдо послав до нього своїх слуг, щоб підкупити, але співець не пристав на його пропозицію.
Тоді лицар погрожує заарештувати непокірного. Посланці прибувають до хворого поета, біля якого зібралися люди за порадою, та повідомляють наказ пана.
Врешті поет заплатив за свій спів головою, але люди пам’ятатимуть про нього, а його пісні даватимуть їм наснагу та сили.
Де захочете, там буде,
Бо у казці, та ще в віршах,
Все можливо, добрі люде;
Десь, колись, в якійсь країні
Проживав поет нещасний,
Тільки мав талан до віршів
Не позичений, а власний.
Поет не відрізнявся особливою вродою, але його душа була прекрасна. Він приходив кожного дня у діброву і там писав свої пісні.
Одного разу за цим заняттям його побачив лицар Бертольдо, що поспішав на полювання. Лицар обурився, що поет не дає йому проїхати, до того ж йому довелося об’їжджати дивного співця. В серці гордого вельможі запалився вогонь.
Після полювання лицар відбився від своїх стомлених товаришів та знову зустрівся зі співцем. Він запропонував поетові гостинця, але той відмовився, пояснивши, що вже має всі багатства світу — свій талант і душу.
2
Якось ввечері лицар Бертольдо прийшов до співця та розповів про своє нещасливе кохання до вродливої донни Ізидори. Поет написав серенаду, яку закоханий проспівав під вікном дівчини, здобувши її прихильність.
3
Скоро відгуляли весілля, на яке співця запросити забули. Подружнє щастя лицаря тривало недовго: король надумав воювати, тому змушений був попрощатися з дружиною. Спочатку всі його битви були успішними, але ось військо вже другий місяць не може взяти вороже місто й починає бунтувати. Дух воїнів піднімають співці, серед яких давній знайомий лицаря. Вдячний Бертольдо обіцяє нагородити його.
Вже давно лицар повернувся з походу, живе щасливо зі своєю дружиною. Та все більше починає він утискати людей, обдирати їх, щоб збільшити своє багатство. Скрізь чути плач і стогін.
Нарешті мужики повстали проти свого пана.
"В мужика землянка вогка,
В пана хата на Що ж, недарма люди кажуть,
Що в панів біліші кості.
У мужички руки чорні,
В пані рученька тендітна;
Що ж, недарма люди кажуть,
Що в панів і кров блакитна!
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров проллється,
Як пробити пану груди?"
Отаманом повсталих став знайомий панові поет. Бертольдо послав до нього своїх слуг, щоб підкупити, але співець не пристав на його пропозицію.
Тоді лицар погрожує заарештувати непокірного. Посланці прибувають до хворого поета, біля якого зібралися люди за порадою, та повідомляють наказ пана.
Врешті поет заплатив за свій спів головою, але люди пам’ятатимуть про нього, а його пісні даватимуть їм наснагу та сили.