Літопис... Літописець... Літописання... Вслухаймося, як звучать ці слова. Про що нам розповідають? Вони самі підказують, що йдеться про опис різних подій протягом "літ" — років. Дійшли до нас ці слова з давніх часів Київської Русі. Історики пов'язують виникнення літописання на території України-Русі з прийняттям християнства і появою слов'янської абетки, яку створили просвітителі Кирило та Мефодій. Літописи розповідають про те, що відбувалося на київських землях у той чи інший час. Деякі з них записані також зі слів очевидців давніх подій. Наприклад, вважається, що літописні згадки про переможні походи київського князя Олега на греків, записані ченцем Нестором-літописцем за народними переказами. Адже в часи правління самого Олега літописання ще не існувало.
Преподобний Нестор з Києво-Печерського монастиря — один з найвідоміших літописців. Завдяки йому з'явилися літописи про події з життя Київської Русі та найдавніший звід літописів "Повість минулих літ". У цьому зібранні в певному порядку розміщені історичні оповідки, документи княжої влади, закони того часу.
"Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосійського монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала". Так починається "Літопис Руський", у якому подаються відомості про розселення слов'ян, утворення держави, про перших руських князів. "Повість минулих літ" починається з оповіді про розподіл землі між синами біблійного Ноя. Так вимагали традиції літописання.
До наших днів дійшло кілька списків "Повісті минулих літ". Найстарішими вважаються Лаврентіївський та Іпатіївський.
"Повість минулих літ" цікава тим, що в ній зібрано не лише історичні факти, а й народні перекази, легенди, інші зразки фольклору. Однією з відомих легенд, на основі якої були написані літературні твори, стала згадка про віщування волхвів київському князю Олегу. Віщуни напророкували, що він прийме смерть від свого коня. Олег відмовився від улюбленого коня, який супроводжував його не в одному поході. Але згодом потрапив на місце, де був прах тварини. Там князя вкусила змія. Так збулося віщування.
Також у цьому літописі згадується про заснування Києва, називаються імена братів Кия, Щека, Хорива та їх сестри Либіді, які вважаються легендарними особами.
Літописання в нашій країні бере початок з часів князювання Володимира Мономаха. У "Повісті минулих літ" вміщено його твір "Повчання дітям". Князь закликає дітей і всіх, хто читатиме "Повчання", мати в серці страх божий, чинити щедру милостиню, не наслідувати лихих дій і дає низку інших мудрих порад.
Розквіт літописання в Україні-Русі припадає на час князювання Ярослава Мудрого, коли великої ваги надавалося книжній науці.
Літописи давнини — це історичні, літературні твори, які мають велике значення. Адже вони допомагають зрозуміти самобутність нації, створюють картину історичного розвитку нашої держави. Літописи ввібрали у себе книжні та фольклорні традиції літератури Київської Русі. Вони мають естетичну, історичну цінність і навчають нас розуміти, якого роду ми діти.
Тема твору: розповідь ліричного героя про красу рідного краю, козацьку славу, працьовитість та співучість земляків.
Ідея твору: Уславлення гармонії людини з природою, патріотизму, працьовитості людей, героїв – визволителів рідної землі.
Основна думка: бути патріотом своєї батьківщини.
Художні засоби.
Епітети: блакитні простори; веснянії ночі.
Метафори (персоніфікація, або уособлення): серце б'ється, степ простягнувся.
Порівняння: могили, як гори;
Оклики: «Не бував ти у наших краях!», «А веснянії ночі в гаях!..», «Не бував ти у наших краях, Бо відтіль не таким би вернувся!», «Що не можуть без пісні і нивки зорати! ».
Риторичні запитання: «Чув про степ, що ген-ген простягнувся?»
Анафора (єдинопочаток): «Там же небо — блакитні простори...Там степи, там могили, як гори», «Що не люблять, не вміють ридати. Що не можуть без пісні і нивки зорати!».
Рефрен (повтори): «Не бував ти у наших краях. Не бував ти у наших краях».
Літопис... Літописець... Літописання... Вслухаймося, як звучать ці слова. Про що нам розповідають? Вони самі підказують, що йдеться про опис різних подій протягом "літ" — років. Дійшли до нас ці слова з давніх часів Київської Русі. Історики пов'язують виникнення літописання на території України-Русі з прийняттям християнства і появою слов'янської абетки, яку створили просвітителі Кирило та Мефодій. Літописи розповідають про те, що відбувалося на київських землях у той чи інший час. Деякі з них записані також зі слів очевидців давніх подій. Наприклад, вважається, що літописні згадки про переможні походи київського князя Олега на греків, записані ченцем Нестором-літописцем за народними переказами. Адже в часи правління самого Олега літописання ще не існувало.
Преподобний Нестор з Києво-Печерського монастиря — один з найвідоміших літописців. Завдяки йому з'явилися літописи про події з життя Київської Русі та найдавніший звід літописів "Повість минулих літ". У цьому зібранні в певному порядку розміщені історичні оповідки, документи княжої влади, закони того часу.
"Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосійського монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала". Так починається "Літопис Руський", у якому подаються відомості про розселення слов'ян, утворення держави, про перших руських князів. "Повість минулих літ" починається з оповіді про розподіл землі між синами біблійного Ноя. Так вимагали традиції літописання.
До наших днів дійшло кілька списків "Повісті минулих літ". Найстарішими вважаються Лаврентіївський та Іпатіївський.
"Повість минулих літ" цікава тим, що в ній зібрано не лише історичні факти, а й народні перекази, легенди, інші зразки фольклору. Однією з відомих легенд, на основі якої були написані літературні твори, стала згадка про віщування волхвів київському князю Олегу. Віщуни напророкували, що він прийме смерть від свого коня. Олег відмовився від улюбленого коня, який супроводжував його не в одному поході. Але згодом потрапив на місце, де був прах тварини. Там князя вкусила змія. Так збулося віщування.
Також у цьому літописі згадується про заснування Києва, називаються імена братів Кия, Щека, Хорива та їх сестри Либіді, які вважаються легендарними особами.
Літописання в нашій країні бере початок з часів князювання Володимира Мономаха. У "Повісті минулих літ" вміщено його твір "Повчання дітям". Князь закликає дітей і всіх, хто читатиме "Повчання", мати в серці страх божий, чинити щедру милостиню, не наслідувати лихих дій і дає низку інших мудрих порад.
Розквіт літописання в Україні-Русі припадає на час князювання Ярослава Мудрого, коли великої ваги надавалося книжній науці.
Літописи давнини — це історичні, літературні твори, які мають велике значення. Адже вони допомагають зрозуміти самобутність нації, створюють картину історичного розвитку нашої держави. Літописи ввібрали у себе книжні та фольклорні традиції літератури Київської Русі. Вони мають естетичну, історичну цінність і навчають нас розуміти, якого роду ми діти.
Объяснение:
Если вы будете обзывать всех к примеру "просроченная капуста",то в будущем фиг кто вам
Гаї шумлять :
Тема твору: гармонійне поєднання краси рідної природи та почуттів ліричного героя.
Ідея твору: захоплення гармонією людини і природи.
Основна думка: любити та оберігати природу рідного краю
Художні засоби.
Епітети: іду зворушений, шепіт голублячий, жду співаючи, душі весело, нивами-приливами.
Метафори (персоніфікація, або уособлення): гаї шумлять, хмарки біжать, дзвін гуде, думки пряде, мріє гай, горить-тремтить ріка.
Порівняння: купаючи мене, мов ластівку; неба край – як золото; мов золото-поколото, … ріка, як музика.
Повтори: милуюся-дивуюся, нивами-приливами, співаючи-кохаючи, золото-поколото, горить-тремтить.
Асонанс (часте повторення голосних звуків): «Милуюся. Милуюся-дивуюся», «Над нивами. Над нивами-приливами», «Співаючи. Співаючи-кохаючи», «Ген неба край», «Як золото. Мов золото-поколото.
Зорові образи: гаї, хмарки, дзвін, ниви, ластівка, трави, річка, небокрай.
Слухові образи: шумлять гаї, гуде дзвін, співаю, шепіт трав, музика.
Образи кольорів: золотий (небокрай).
БЛАКИТЬ МОЮ ДУШУ ОБВІЯЛА:
Тема твору: зображення шанобливого ставлення до України.
Ідея твору: уславлення любові до Батьківщини.
Основна думка: бути дитиною своєї Батьківщини.
Художні засоби
Епітет іменниковий: кротості трав.
Метафори: блакить душу обвіяла, світу сказав.
Персоніфікація: душа намріяла, душа причастилася.
Порівняння: «струмок..., як стрічечка», «... метелик, мов свічечка».
Перелічення: «Хвилюють, маюють, квітують поля».
Асонанс (часте використання певних голосних звуків у рядку): «На квітці метелик, мов свічечка», «Хвилюють, маюють, квітують поля».
Риторичний оклик: «...Добридень я світу сказав!».
Звертання: «Україно моя».
Зорові образи: сонце, трави, струмок, стрічечка, метелик, свічечка, поля.
Слухові образи: сказав, маюють.
Образи кольорів: блакить.
НЕ БУВАВ ТИ У НАШИХ КРАЯХ:
Тема твору: розповідь ліричного героя про красу рідного краю, козацьку славу, працьовитість та співучість земляків.
Ідея твору: Уславлення гармонії людини з природою, патріотизму, працьовитості людей, героїв – визволителів рідної землі.
Основна думка: бути патріотом своєї батьківщини.
Художні засоби.
Епітети: блакитні простори; веснянії ночі.
Метафори (персоніфікація, або уособлення): серце б'ється, степ простягнувся.
Порівняння: могили, як гори;
Оклики: «Не бував ти у наших краях!», «А веснянії ночі в гаях!..», «Не бував ти у наших краях, Бо відтіль не таким би вернувся!», «Що не можуть без пісні і нивки зорати! ».
Риторичні запитання: «Чув про степ, що ген-ген простягнувся?»
Анафора (єдинопочаток): «Там же небо — блакитні простори...Там степи, там могили, як гори», «Що не люблять, не вміють ридати. Що не можуть без пісні і нивки зорати!».
Рефрен (повтори): «Не бував ти у наших краях. Не бував ти у наших краях».
Антитеза (протиставлення): смієшся – ридаєш.
Перелічення: простори, степи, гори; тремтиш , смієшся, ридаєш.
Зорові образи: небо, степи, могили, гори, гаї, люди, нивки, сльози.
Слухові образи: звук степу (шелест трав), пісня, сміх, ридання.
Образи кольорів: блакитний.