Я не знаю і не можу сказати конкретно, тому що Степан — дуже неоднозначна особа. Проте, на мою думку, його перше кохання — Надійка, було дуже чесним і істинним, щирим. Можливо, це було не дуже помітним, але він справді хвилювався за неї і якийсь огонь у його душі юна та чепурна красуня все ж таки розпалювала. Так, його вчинки щодо неї, не піддаються коректному поясненню. Гадаю, через особистий складний характер, хлопцю не вдалося справити добре враження і зародити гарні стосунки з нею.
Пам'ятаєте, як наш скверний протагоніст побачив Надійку десь у завершальній частині твору? Так ось... Від тієї "славної дівчинки" залишилися тільки приємні спогади. Її форми змінилися, манера спілкування також. А тепер... Пам'ятаєте реакцію Радченко? Їй, вже жінці, вдалося зачепити емоційні ланцюжки. Це означає, що Надійка для нього ще є предметом обожнювання. До речі, психологи стверджують, що любов — це коли людині вдається торкнутися до кожної «кнопки», яка позначає почуття (рахуючи як і гнів, так і задоволенність).
Читаючи драму, ми потрапляємо в чарівний світ фантастичних істот, взаємини між якими дуже нагадують людські стосунки. Леся Українка часто чула про різних лісових мешканців: водяників та русалок. У своїй драмі вона зобразила їх життя, їх духовний світ. У образі Мавки Леся Українка втілила свої найкращі мрії про вродливу, щиру, обдаровану, волелюбну людину. І не важко здогадатися, що Мавка була часткою душі самої поетеси.
Вона була наділена духовним багатством, зовнішньою красою: її великі очі «грають» різними кольорами, «руки білі, і сама тоненька». Лукаш здивовано говорить про неї:
«А чом же в тебе очі не земні?Та ні, тепер зелені, а були,Як небо, сині… О! Тепер вже сиві,Як тая хмара… ні, здається, чорні,Чи, може, карі… Ти таки дивна!»Мавка надзвичайно любить волю, адже вона і є воля. І дуже дивується, коли Лісовик застерігає її: «Минай людські стежки… Раз тільки ступиш – і пропала воля!». Вона сміється: «Ну як таки, щоб воля – та пропала? Се так колись і вітер пропаде!». Чиста душа Мавки тягнеться до прекрасного. Мавка любить квіти, глибоко розуміє музику, пильно охороняє вже живе од біди. При зустрічі її з Лукашем, вона зупиняє його руку, яка здійнялася зламати берізку: «Не руш!... Не убивай!... Не точи! Се кров її».
Я не знаю і не можу сказати конкретно, тому що Степан — дуже неоднозначна особа. Проте, на мою думку, його перше кохання — Надійка, було дуже чесним і істинним, щирим. Можливо, це було не дуже помітним, але він справді хвилювався за неї і якийсь огонь у його душі юна та чепурна красуня все ж таки розпалювала. Так, його вчинки щодо неї, не піддаються коректному поясненню. Гадаю, через особистий складний характер, хлопцю не вдалося справити добре враження і зародити гарні стосунки з нею.
Пам'ятаєте, як наш скверний протагоніст побачив Надійку десь у завершальній частині твору? Так ось... Від тієї "славної дівчинки" залишилися тільки приємні спогади. Її форми змінилися, манера спілкування також. А тепер... Пам'ятаєте реакцію Радченко? Їй, вже жінці, вдалося зачепити емоційні ланцюжки. Це означає, що Надійка для нього ще є предметом обожнювання. До речі, психологи стверджують, що любов — це коли людині вдається торкнутися до кожної «кнопки», яка позначає почуття (рахуючи як і гнів, так і задоволенність).
Читаючи драму, ми потрапляємо в чарівний світ фантастичних істот, взаємини між якими дуже нагадують людські стосунки. Леся Українка часто чула про різних лісових мешканців: водяників та русалок. У своїй драмі вона зобразила їх життя, їх духовний світ. У образі Мавки Леся Українка втілила свої найкращі мрії про вродливу, щиру, обдаровану, волелюбну людину. І не важко здогадатися, що Мавка була часткою душі самої поетеси.
Вона була наділена духовним багатством, зовнішньою красою: її великі очі «грають» різними кольорами, «руки білі, і сама тоненька». Лукаш здивовано говорить про неї:
«А чом же в тебе очі не земні?Та ні, тепер зелені, а були,Як небо, сині… О! Тепер вже сиві,Як тая хмара… ні, здається, чорні,Чи, може, карі… Ти таки дивна!»Мавка надзвичайно любить волю, адже вона і є воля. І дуже дивується, коли Лісовик застерігає її: «Минай людські стежки… Раз тільки ступиш – і пропала воля!». Вона сміється: «Ну як таки, щоб воля – та пропала? Се так колись і вітер пропаде!». Чиста душа Мавки тягнеться до прекрасного. Мавка любить квіти, глибоко розуміє музику, пильно охороняє вже живе од біди. При зустрічі її з Лукашем, вона зупиняє його руку, яка здійнялася зламати берізку: «Не руш!... Не убивай!... Не точи! Се кров її».