Одинадцятирічна Полліанна приїжджає до своєї тітки міс Поллі Ґарінгтон. Батько Полліанни Джон Вітіер помер, не залишивши ніякого спадку: отримуючи невелику зарплатню, він залишив після себе всього декілька книг. Оскільки матір Поліанни давно померла, а інших родичів у неї немає, вона змушена переїхати до тітки Поллі. Старша сестра тітки Поллі (матір Полліанни) свого часу вийшла заміж за Джона Вітіера всупереч бажанням батьків, які хотіли видати доньку заміж за багатого чоловіка. Після чого сім'я розірвала з нею будь-які стосунки. Тепер, 25 років потому, тітка Поллі живе одна в величезному будинку, успадкованому після смерті всіх її родичів. Вона педантична, строга і приймає племінницю виключно з почуття обов'язку. Поліанні вона виділяє кімнату на горищі, без дзеркала, з голими стінами і практично без меблів, тому що їй хочеться по можливості віддалитися від компанії дитини і водночас вберегти будинок від дитячих рук.
Поліанна ж повна протилежність тітки Поллі: вона активна, весела, життєрадісна і дуже балакуча. Поліанна вчить оточуючих «грі в радість», якої її навчив свого часу батько. Тоді батько пояснив Поліанні, що треба радіти, всьому тому що в тебе є . З того часу вони завжди бавилися «в радість», знаходячи привід для оптимізму в кожній події.
В перший же день приїзду Поліанни тітка Поллі залишає її без вечері за непунктуальність і наказує їй вечеряти хлібом з молоком на кухні, разом зі служницею Ненсі, на що Полліанна відповідає: «Ну що ви, тітко, я дуже рада. Я люблю хліб з молоком, і Ненсі мені дуже подобається. Ми так добре повечеряли разом.» Всі покарання і повчання Полліанна приймає з радістю, захопленням і вдячністю, чим дуже розгублює тітку Поллі. Поступово все місто починає любити Полліанну, а згодом «здається» і тітка Поллі.
Добрий день, мій друже Томе! Хоча ти мене і не знаєш, але я твоя знайома. Я з захопленням прочитала про тебе книгу, яку написав твій творець – відомий американський письменник Марк Твен. «Пригоди Гекльберрі Фінна» мені дуже сподобалися і я хотіла б жити по сусідству з тобою і стати твоєю товаришкою. Я знаю, що товаришів у тебе і без мене було багато, але я б навчила тебе сучасним розвагам, а якщо б ти погодився, взяла б тебе у похід, бо цього року ми плануємо поїхати туристським табором до Криму. Крим – це такий гарний острів на півдні нашої країни. Там дуже красиві місця і я впевнена, що тобі б ця подорож дуже сподобалась. Ти й так більшість часу проводив на вулиці, тому для тебе ця подорож не склала б ніяких труднощів. І якби ти був разом з нами, я впевнена, що нам не довелося б ні хвилини нудьгувати.Я не маю сумніву, що я знайшла б з тобою спільну мову, бо коли я читала книгу про тебе, я знаходила у себе багато рис, спільних з твоїми. Я хоч і вчусь непогано, та для мене, як і для тебе, понеділок – це самий неприємний у тижні день. «У понеділок зранку Том Сойєр почував себе дуже нещасним. Так завжди бувало з ним по понеділках, бо цього дня починається тиждень нових страждань у школі». Мені, як і тобі, у п’ятницю не хочеться розлучатися зі школою, а в понеділок зранку вже не хочеться туди іти. Та дивлячись на тебе, я навчилась все робити з легкістю і самі неприємні справи тепер у мене вирішуються дуже швидко і не приносять мені неприємностей. Добре, що «Пригоди Гекльберрі Фінна» – це моя улюблена книга.Ти, Томе, сміливий і добрий, бо ти нікому не робив зла. Ти вмів знаходити справжніх товаришів. Прикладом цього може бути Гек, який був із родини алкоголіка і дружити з ним нікому з дітей не дозволяли. Але ти побачив в ньому гарну людину і дружив з ним попри заборону. А ще мені подобається, що у тебе завжди є власна думка і ти не боїшся її висловлювати. Я б дуже хотіла, щоб у мене були такі ж добрі, веселі і сміливі друзі, як ти, Томе, та твій приятель Гек.Якщо ти зможеш приїхати, то цього літа я за тебе до себе в гості. Якщо не зможеш приїхати влітку, приїжджай взимку. В зимову пору у нас теж дуже красиво і цікаво. В центрі нашого міста буде стояти красива новорічна ялинка, а протягом двох неділь після нового року можна побувати на багатьох різноманітних святкуваннях, виставках та ярмарках. Я гарантую, що нудьгувати нам не доведеться.З нетерпінням чекаю від тебе листа!Твоя подруга….
Одинадцятирічна Полліанна приїжджає до своєї тітки міс Поллі Ґарінгтон. Батько Полліанни Джон Вітіер помер, не залишивши ніякого спадку: отримуючи невелику зарплатню, він залишив після себе всього декілька книг. Оскільки матір Поліанни давно померла, а інших родичів у неї немає, вона змушена переїхати до тітки Поллі. Старша сестра тітки Поллі (матір Полліанни) свого часу вийшла заміж за Джона Вітіера всупереч бажанням батьків, які хотіли видати доньку заміж за багатого чоловіка. Після чого сім'я розірвала з нею будь-які стосунки. Тепер, 25 років потому, тітка Поллі живе одна в величезному будинку, успадкованому після смерті всіх її родичів. Вона педантична, строга і приймає племінницю виключно з почуття обов'язку. Поліанні вона виділяє кімнату на горищі, без дзеркала, з голими стінами і практично без меблів, тому що їй хочеться по можливості віддалитися від компанії дитини і водночас вберегти будинок від дитячих рук.
Поліанна ж повна протилежність тітки Поллі: вона активна, весела, життєрадісна і дуже балакуча. Поліанна вчить оточуючих «грі в радість», якої її навчив свого часу батько. Тоді батько пояснив Поліанні, що треба радіти, всьому тому що в тебе є . З того часу вони завжди бавилися «в радість», знаходячи привід для оптимізму в кожній події.
В перший же день приїзду Поліанни тітка Поллі залишає її без вечері за непунктуальність і наказує їй вечеряти хлібом з молоком на кухні, разом зі служницею Ненсі, на що Полліанна відповідає: «Ну що ви, тітко, я дуже рада. Я люблю хліб з молоком, і Ненсі мені дуже подобається. Ми так добре повечеряли разом.» Всі покарання і повчання Полліанна приймає з радістю, захопленням і вдячністю, чим дуже розгублює тітку Поллі. Поступово все місто починає любити Полліанну, а згодом «здається» і тітка Поллі.