Нечуй-Левицкий Иван Семенович (настоящая фамилия ‒ Левицкий; псевдоним: И. Баштовый, А. Глаголь, О. Криницкий, Иван Нечуй) [13(25).11.1838, местечкоСтеблёв, ныне Корсунь-Шевченковского района Черкасской области, ‒ 15.4.1918, Киев], украинский писатель. Окончив Киевскую духовную академию (1865), преподавал историю, географию, русский язык и словесность. Печатался с 1868. Н.-Л. создал ряд классических образов украинской прозы: сельский бунтарь Микола (повесть «Микола Джеря», 1878), неудачница Василина (повесть «Бурлачка», 1876), тёмные деревенские собственники Кайдаши (повесть «Семья Кайдаша», 1879) и др. Позднее в творчестве Н.-Л. определеннее становится сатирическая направленность: повести «Афонский проходимец» (1890), «Среди врагов» (1893) и др. Творческое наследие Н.-Л. велико: он создал большое количество повестей, рассказов, исторических романов, пьес («На Кожумяках», «Маруся Богуславка», 1875), юморесок, в которых отразилась жизнь крепостной и пореформенной Украины. Однако в некоторых его произведениях (особенно из жизни интеллигенции) ощутимо влияние украинского буржуазного национализма (повести «Тучи», 1874; «Над Чёрным морем», 1890, и др.). Реалистическая творческая манера писателя формировалась под влиянием Т. Г. Шевченко, Н. В. Гоголя, И. С. Тургенева, М. Е. Салтыкова-Щедрина, А. Н. Островского. Творчество Н.-Л. сыграло большую роль в развитии украинского социального романа. Произведения Н.-Л. переведены на многие языки народов СССР и иностранные языки. В Стеблёве существует литературно-мемориальный Дом-музей Н.-Л. В 1968 здесь открыт памятник писателю.
Книжка... Для одних людей — це скарб неоціненний, для інших — річ, як і тисячі речей повсякденного побуту, для третіх — данина моді, розкіш, додаток до хатнього інтер'єру. Є й такі, для яких книжка нічого не значить.
Шана й любов до книги починається з колиски, йде від батька-матері. Сім'я, в якій не читають книжок, — духовно неповноцінна.
Та й як можна не любити книгу? З давніх-давен люди намагалися писати. Звичайно, в них не було паперу, його замінювали стіни печер, камені, шкіра вбитих тварин. Потім люди навчилися виготовляти книги з глини. Але на них незручно було писати, вони були дуже важкі. Та людина поступово удосконалює книгу. Справжній папір, схожий на сучасний, люди навчилися робити дві тисячі років тому.
Сьогодні книга скрізь із нами. І в книг, як і в людей, своє життя, своє минуле і майбутнє. Є книги, які приваблюють до себе читачів будь-якого віку.
Шана й любов до книги починається з колиски, йде від батька-матері. Сім'я, в якій не читають книжок, — духовно неповноцінна.
Та й як можна не любити книгу? З давніх-давен люди намагалися писати. Звичайно, в них не було паперу, його замінювали стіни печер, камені, шкіра вбитих тварин. Потім люди навчилися виготовляти книги з глини. Але на них незручно було писати, вони були дуже важкі. Та людина поступово удосконалює книгу. Справжній папір, схожий на сучасний, люди навчилися робити дві тисячі років тому.
Сьогодні книга скрізь із нами. І в книг, як і в людей, своє життя, своє минуле і майбутнє. Є книги, які приваблюють до себе читачів будь-якого віку.