Життя прожити — не поле перейти", — каже народна мудрість. Чому? Бо "життя є страждання", якщо вірити Гаутамі.
Здавна люди помітили, що не існує тих, хто був би щасливим в усьому. Хто має багатство, той не має душевного спокою, і навпаки. А що краще? Важко сказати.
Немає людини, життя якої складається абсолютно щасливо. Чому? Бо в житті завжди є труднощі. Через них має пройти кожен. Якщо ж людина ніколи не зазнавала ніяких проблем, вона перестає бути людиною. Йдучи життєвим шляхом, ми весь час вчимося. Це навчання неможливо пройти теоретично, його пізнають лише на власній практиці.
Життя здається складним, через те що ми не бажаємо сприймати його таким, яким воно є. Людина часто буває незадоволена своїм життям, заздрячи іншим, адже завжди є хтось красивіший, багатший, успішніший, щасливіший за неї. Але це тільки на перший погляд, тому що абсолютно у кожного є свої негаразди, свої "скелети у шафі". Якщо замислитися глибше, то розумієш, що так само завжди є хтось набагато нещасніший за тебе, і твої проблеми порівняно з його горем — дрібниці. Тому треба радіти просто тому, що ти живеш, насолоджуватися кожним прожитим днем, адже час спливає дуже швидко.
Люди завжди прагнуть прожити свій вік так, як вони мріють. Мрії — це чудово, але десь існує межа, за якою мрій бути не може. Адже людина має мріяти про те. чого вона може колись досягти. Інакше мрії розбиваються, а на серці залишається тільки біль.
Люди часто обирають у житті легші шляхи. Але чи завжди вони є кращими? Навряд чи. Коли ховаєшся від труднощів, уникаєш справжнього, повноцінного життя. Чому? Бо якщо воно повне — то і радістю, і горем. Життя може здаватися страшним, жорстоким, якщо не розуміти його. То що ж робити? Завжди боятися чи приймати його таким, яким воно було; є і буде? Мабуть, друге. Але ще є третє. Це — смерть. Та не будемо розмовляти на цю тему.
Людське життя важке не лише через фізичну працю, а й через працю душевну. Без останньої людина перестає бути людиною. Багато хто в гонитві за матеріальними благами забуває, що найважливіше в житті — душевний спокій. А його має тільки той, хто присвятив себе іншим людям.
Гаутама був правий, коли сказав: "Життя є страждання". Щоб позбутися цього страждання, кожен має шукати свій шлях. Але слід пам'ятати, що шлях у людини тільки один. Якщо вона втратить його — втратить і себе.
Вид лірики — громадянська. Жанр — ліричний вірш. Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість. Римування: білий вірш. Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту: 1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?» 4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…» Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..» ХУДОЖНІ ЗАСОБИ: епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»; метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»; риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»; асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»; порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
Здавна люди помітили, що не існує тих, хто був би щасливим в усьому. Хто має багатство, той не має душевного спокою, і навпаки. А що краще? Важко сказати.
Немає людини, життя якої складається абсолютно щасливо. Чому? Бо в житті завжди є труднощі. Через них має пройти кожен. Якщо ж людина ніколи не зазнавала ніяких проблем, вона перестає бути людиною. Йдучи життєвим шляхом, ми весь час вчимося. Це навчання неможливо пройти теоретично, його пізнають лише на власній практиці.
Життя здається складним, через те що ми не бажаємо сприймати його таким, яким воно є. Людина часто буває незадоволена своїм життям, заздрячи іншим, адже завжди є хтось красивіший, багатший, успішніший, щасливіший за неї. Але це тільки на перший погляд, тому що абсолютно у кожного є свої негаразди, свої "скелети у шафі". Якщо замислитися глибше, то розумієш, що так само завжди є хтось набагато нещасніший за тебе, і твої проблеми порівняно з його горем — дрібниці. Тому треба радіти просто тому, що ти живеш, насолоджуватися кожним прожитим днем, адже час спливає дуже швидко.
Люди завжди прагнуть прожити свій вік так, як вони мріють. Мрії — це чудово, але десь існує межа, за якою мрій бути не може. Адже людина має мріяти про те. чого вона може колись досягти. Інакше мрії розбиваються, а на серці залишається тільки біль.
Люди часто обирають у житті легші шляхи. Але чи завжди вони є кращими? Навряд чи. Коли ховаєшся від труднощів, уникаєш справжнього, повноцінного життя. Чому? Бо якщо воно повне — то і радістю, і горем. Життя може здаватися страшним, жорстоким, якщо не розуміти його. То що ж робити? Завжди боятися чи приймати його таким, яким воно було; є і буде? Мабуть, друге. Але ще є третє. Це — смерть. Та не будемо розмовляти на цю тему.
Людське життя важке не лише через фізичну працю, а й через працю душевну. Без останньої людина перестає бути людиною. Багато хто в гонитві за матеріальними благами забуває, що найважливіше в житті — душевний спокій. А його має тільки той, хто присвятив себе іншим людям.
Гаутама був правий, коли сказав: "Життя є страждання". Щоб позбутися цього страждання, кожен має шукати свій шлях. Але слід пам'ятати, що шлях у людини тільки один. Якщо вона втратить його — втратить і себе.
Жанр — ліричний вірш.
Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування: білий вірш.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?»
4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..»
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ:
епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;
метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;
риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;
асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;
порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».