Твір панаса мирного «хіба ревуть воли, як ясла повні? » вражає тим, що детально охопив усю соціальну проблематику. цей твір вражає не тільки свою актуальністю в будь-який час, але й і гарно розкритими образами, що дає змогу зрозуміти краще головню ідею та зміст. зараз спробуємо порівняти два дуже суперечливих образи: чіпки і грицька. свій життєвий шлях чіпка та грицько починали однаково: вони були однолітками, з бідних родин, відмінністю було те, що грицько – сирота. але згодом, коли вирішували долю, грицько пішов на заробітки, і поступово, через жагу до багатства, у нього з’являється скупість, жадібність. якщо метою чіпки були пошуки правди та служба суспільству, то метою грицька – одружитися на багатій дівчині. чіпка не погоджується підкорятися, але у пошуках правди, він повертає на поганий шлях, в той час як грицько тихо живе, нічим не переймаючись. чіпка, розчарувавшись у житті, стає вбивцею, деградує. але у повстанні селян себе гідно проявляє, на відмінну від грицька. в результаті чіпку вбили, а грицько хизувався своїм боягузтвом. отже, не зважаючи на те, що ці персонажі росли в одному середовищі, вони абсолютно різні, як за характерами, так і за життєвими позиціями. вони йдуть за абсолютно різними стежками. єдине спільне те, що ці стежки однаково не праведні. не зважаючи на те, що чіпка став вбивцею та займався поганими справами, розчарувавшись у світі, читачам він ближче, ніж підлий та боягузливий грицько. адже чіпка намагався знайти правду та справедливість, зрозуміти не чесність світу, а не знайшовши відгуку, просто зламався як особистість. а грицька це ніколи не хвилювало, від міг лише зраджувати та заздрити. тому і стає прикро, коли чіпка, який все ж був непідкореною людиною зі стержнем, помирає, а грицько, через свою втечу, залишається жити як і раніше.
Тема: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання ,і про них навряд чи напишуть майбутні історики ідея: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі за волю і справедливість. основна думка: людське життя - це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі. жанр: громадянська лірика римування: перехресне віршований розмір: ямб художні особливості твору: метафори - росила землю кров, мовчи, душе епітети - рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних нив, душе підтята, дідок нудний риторичні окличні речення- наш біль — рядки холодних слів! о, золоті далекі будні серед родючих вільних нив! забудь про ті натхненні свята. що в них росила землю кров! мовчи, мовчи, душе підтята, — агов! о, тихше! - біль не вщух! риторичні звертання о, золоті далекі будні серед родючих вільних нив! мовчи, мовчи, душе підтята, інверсія – душе підтята, дідок нудний, історики майбутні, людське життя для історії — це тільки мить. а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. про них навряд чи напишуть майбутні історики. можливо, узагальнять словами «війна» , «робітничий рух» . для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі. на відстані все здається більш простим, зрозумілим. тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. але для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив» , не забували цього.
