Хлопці хотіли слави, але бій биків для них закінчилася, як ми пам’ятаємо, безславно. Безславно закінчилась і історія з будівництвом метро. Та й підводний човен зі старої плоскодонки залишився лише мрією.
Мабуть, хлопчики не зовсім розуміли, які вчинки по-справжньому уславлюють людину. Саме мудрі і добрі вчинки можуть уславити людину.
А ось коли хлопці врятування песика, вкинуте якоюсь жорстокою людиною у колодязь, це можна вважати добрим вчинком, за який слід подякувати Яві і Павлуші.
Але не все було гладко у двух хлопців. Коли вони прийняли рішення організувати сільський театр у Васюківці, розподілили театральни ролі між учнями: Павло — Топчинський; Ява — Бобчинський. Але їх очикував "провал" інсценізації п’єси через незнання акторських слів Павлом і Явою, та страждання та сором хлопців, які втекли зі сцени театру.
Та настане час, коли треба було рятувати людей від стихійного лиха. Річка, що вийшла з берегів, затоплювала село. І ось тоді Ява прийняв мудре рішення – він покличе на до військових, які стояли табором за селом. Він врятує людей, хоч для цього потрібно буде виявити неабияку мужність і силу волі. Це був вчинок не заради слави. Це був просто добрий вчинок доброї людини.
Ось тоді Павлуша врятував свого друга від загибелі. «Як добре жити на світі, коли тебе врятував од смерті твій друг!» – думав Ява. Лише справжній друг відчує, що його друг потрапив у біду, і кинеться на до ризикуючи власним життям.
Ось чому головною думкою та ідея твору "Тореадори з Васюківки" є дружба - це велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди до в скрутній ситуації, а кожна розпочата справа повинна мати організаційний початок і вичерпне логічне закінчення
Тарас Григорович Шевченко. Як багато значать ці три слова для українців, бо це не просто ім’я людини, а символ любові до рідного краю, символ волелюбності, сміливості й чесності, що не боїться жодних перешкод і заборон. Ця людина — епоха не тільки в історії української літератури, але й в історії України, бо масштабність і велич цієї постаті є дійсно неперевершеною. Тарас Шевченко ніколи не був і не буде людиною з минулого, бо творчість його актуальна завжди — і сто років тому, і зараз, і через сто років після нас. Я впевнено можу сказати, що в Україні немає жодної людини, яка б не знала рядочка з Шевченкового твору, або хоча б його імені. Тараса Григоровича пам’ятають, шанують, бо дійсно важко переоцінити все значення його діяльності. Але чим же він важливий для нас зараз? Для мене особисто — це приклад надзвичайної мужності і вірності собі, бо лише дуже смілива людина могла писати твори на зразок «Сну» в країні, де панувала царська сваволя. Тільки людина з великою силою духа могла винести стільки років заслання без можливості займатися улюбленою справою. Шевченко вірив у велике майбутнє України, бо недарма ж з’явився такий вірш, як «Ісаія. Глава 35». І для нас, нащадків великого поета, які живуть майже через півтора століття після його смерті, цей вірш все ще залишається програмою на майбутнє. Україна вже вільна і незалежна — і це саме те, про що мріяв великий Кобзар, але чи щасливі люди в нашій країні? Нам багато ще треба зробити, щоб мрії поета здійснилися, щоб Україна стала квітучою і щасливою країною. Адже ми маємо головне — власну незалежну країну, про яку Тарас Григорович міг тільки мріяти, і ми повинні усвідомити, що в цьому нам дуже пощастило, але треба рухатись далі, щоб здійснилося пророцтво: ... і потечуть Веселі ріки, а озера Кругом гаями поростуть Веселим птаством оживуть. І ще одна настанова Шевченка сьогодні актуальна як ніколи: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...»
Хлопці хотіли слави, але бій биків для них закінчилася, як ми пам’ятаємо, безславно. Безславно закінчилась і історія з будівництвом метро. Та й підводний човен зі старої плоскодонки залишився лише мрією.
Мабуть, хлопчики не зовсім розуміли, які вчинки по-справжньому уславлюють людину. Саме мудрі і добрі вчинки можуть уславити людину.
А ось коли хлопці врятування песика, вкинуте якоюсь жорстокою людиною у колодязь, це можна вважати добрим вчинком, за який слід подякувати Яві і Павлуші.
Але не все було гладко у двух хлопців. Коли вони прийняли рішення організувати сільський театр у Васюківці, розподілили театральни ролі між учнями: Павло — Топчинський; Ява — Бобчинський. Але їх очикував "провал" інсценізації п’єси через незнання акторських слів Павлом і Явою, та страждання та сором хлопців, які втекли зі сцени театру.
Та настане час, коли треба було рятувати людей від стихійного лиха. Річка, що вийшла з берегів, затоплювала село. І ось тоді Ява прийняв мудре рішення – він покличе на до військових, які стояли табором за селом. Він врятує людей, хоч для цього потрібно буде виявити неабияку мужність і силу волі. Це був вчинок не заради слави. Це був просто добрий вчинок доброї людини.
Ось тоді Павлуша врятував свого друга від загибелі. «Як добре жити на світі, коли тебе врятував од смерті твій друг!» – думав Ява. Лише справжній друг відчує, що його друг потрапив у біду, і кинеться на до ризикуючи власним життям.
Ось чому головною думкою та ідея твору "Тореадори з Васюківки" є дружба - це велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди до в скрутній ситуації, а кожна розпочата справа повинна мати організаційний початок і вичерпне логічне закінчення
Объяснение:
Тарас Шевченко ніколи не був і не буде людиною з минулого, бо творчість його актуальна завжди — і сто років тому, і зараз, і через сто років після нас. Я впевнено можу сказати, що в Україні немає жодної людини, яка б не знала рядочка з Шевченкового твору, або хоча б його імені. Тараса Григоровича пам’ятають, шанують, бо дійсно важко переоцінити все значення його діяльності.
Але чим же він важливий для нас зараз? Для мене особисто — це приклад надзвичайної мужності і вірності собі, бо лише дуже смілива людина могла писати твори на зразок «Сну» в країні, де панувала царська сваволя. Тільки людина з великою силою духа могла винести стільки років заслання без можливості займатися улюбленою справою.
Шевченко вірив у велике майбутнє України, бо недарма ж з’явився такий вірш, як «Ісаія. Глава 35». І для нас, нащадків великого поета, які живуть майже через півтора століття після його смерті, цей вірш все ще залишається програмою на майбутнє. Україна вже вільна і незалежна — і це саме те, про що мріяв великий Кобзар, але чи щасливі люди в нашій країні? Нам багато ще треба зробити, щоб мрії поета здійснилися, щоб Україна стала квітучою і щасливою країною. Адже ми маємо головне — власну незалежну країну, про яку Тарас Григорович міг тільки мріяти, і ми повинні усвідомити, що в цьому нам дуже пощастило, але треба рухатись далі, щоб здійснилося пророцтво:
... і потечуть Веселі ріки, а озера Кругом гаями поростуть Веселим птаством оживуть.
І ще одна настанова Шевченка сьогодні актуальна як ніколи: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...»