Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
Якщо мова йде не про епізод, а про розділ, то в цьому розділі описано таке:
Климко приходить до свідомості у будинку тітки Марини. З"ясувалося, що хвороба звалила його з ніг вже в хаті цієї доброї жінки. Він без пам"яті пролежав майже три дні. Тітка Марина доглядала хворого Климка, попрала всі його речі. Хлопець зіп"явся на ноги і одразу ж хотів вертатися додому, але був ще занадто слабкий. Щоб віддячити тітці за увагу, хлопчик трішки позамітав у дворі, висмикав бур"яни. Хотів ще висмикнути за хатою біля солом"яного погрібничка, але підійшовши ближче, зрозумів, що в ньому тітка Марина ховає кілька курок і півня, а густий бур"ян маскує погрібничок. Досить емоційною є сцена, коли тітка приносить для хворого Климка молоко і наливає в склянку, але помічає, що він лише трішки відпиває і розбавляє молоко водою. На питання тітки навіщо він це робить хлопець відповідає, що йому вистачить, а трішки молока він би хотів взяти з собою в дорогу. Молоко йому було потрібне для маленької донечки вчительки. Тітка обіцяє дати йому в дорогу молоко, а перед цим просить його залишитися жити у неї. Він сирота і був би їй з чоловіком за сина. Климко обіцяє, що обов"язково повернеться до тітки Марини, але зараз його чекають удома і йому потрібно йти. Тітка Марина збирає хлопця в дорогу, дає йому сіль, а також домовляється з знайомим на станції, щоб дозволив Климкові їхати у товарному вагоні в сторону його рідної станції. У вагоні були ще кілька жінок і чоловік. У вагоні Климко згадує дядька, як вони жили до війни, мріє як посадить на дядьковій могилі вишню. Але раптом двері вагону різко відчинилися і німець грубо їх усіх викинув з вагону. Це сталося приблизно за шістдесят кілометрів до рідної станції Климка. Решту дороги він йшов знову пішки.
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
Відповідь:
Якщо мова йде не про епізод, а про розділ, то в цьому розділі описано таке:
Климко приходить до свідомості у будинку тітки Марини. З"ясувалося, що хвороба звалила його з ніг вже в хаті цієї доброї жінки. Він без пам"яті пролежав майже три дні. Тітка Марина доглядала хворого Климка, попрала всі його речі. Хлопець зіп"явся на ноги і одразу ж хотів вертатися додому, але був ще занадто слабкий. Щоб віддячити тітці за увагу, хлопчик трішки позамітав у дворі, висмикав бур"яни. Хотів ще висмикнути за хатою біля солом"яного погрібничка, але підійшовши ближче, зрозумів, що в ньому тітка Марина ховає кілька курок і півня, а густий бур"ян маскує погрібничок. Досить емоційною є сцена, коли тітка приносить для хворого Климка молоко і наливає в склянку, але помічає, що він лише трішки відпиває і розбавляє молоко водою. На питання тітки навіщо він це робить хлопець відповідає, що йому вистачить, а трішки молока він би хотів взяти з собою в дорогу. Молоко йому було потрібне для маленької донечки вчительки. Тітка обіцяє дати йому в дорогу молоко, а перед цим просить його залишитися жити у неї. Він сирота і був би їй з чоловіком за сина. Климко обіцяє, що обов"язково повернеться до тітки Марини, але зараз його чекають удома і йому потрібно йти. Тітка Марина збирає хлопця в дорогу, дає йому сіль, а також домовляється з знайомим на станції, щоб дозволив Климкові їхати у товарному вагоні в сторону його рідної станції. У вагоні були ще кілька жінок і чоловік. У вагоні Климко згадує дядька, як вони жили до війни, мріє як посадить на дядьковій могилі вишню. Але раптом двері вагону різко відчинилися і німець грубо їх усіх викинув з вагону. Це сталося приблизно за шістдесят кілометрів до рідної станції Климка. Решту дороги він йшов знову пішки.
Пояснення: