Самостійна робота N16
2 варіант
В. Чемерис. «Вітька + Галя, або повість про перше кохання»

1. Котигорошко вважає себе знавцем.Самост
.А у коханні .Б в механіці
.В у поезії .Г у моделюванні
2. Село, у якому відбуваються події, називається.
.А Великі Орли . Б Великі Чаплі
.В Великі Шуліки .Г Великі Жайворонки
3. Вітько закохався в Галю, коли
.А та надала перевагу іншому . Б та вчила його свистіти
.В робили набіги на сади та баштани
. Г побачив очі жваві, привабливі, бездонні
4. Освідчитися, на думку Федька, найкраще за до А сліз .Б ультиматуму .В серенади .Г слів
5. Хлопцям прийшлося відкласти освідчення Галі, бо
.А не могли знайти гітари .Б небо не думало розпогоджуватися
.В пісня ще не була вивчена .Г хлопцеві заважав Федько
6. Вітька зрозумів, що теж подобається Галі, коли вона
.А освідчилася йому .Б поцілувала його
.В зателефонувала .Г прибігла рятувати його з-під арешту
7. Хлопці вирішили помститися Петрові й
.А відлупцювали його .Б розказали Галі, що він обманює її
.В викликали на дуель .Г оголосили йому бойкот
8. Засновник поселення Чапля постраждав через жінок через те, що
.А пішов воювати з яничарами .Б мав довгого носа
.В любив ходити в шинок .Г був невдахою
9. У відповідь під час сватання до Галі Вітька отримав
.А смажене гарбузове насіння .Б гарбуза
.В вареники з вишнею .Г вишитий рушник
10. Щоб виглядати перед Галею соліднішим на побаченні, Вітька
.А розповідав дівчині десятки цікавих історій
Б за порадою Федька затягнувся цигаркою
.В читав вірші Г кинувся битися з Федьком
.Г кинувся битися з Федьком
11. Тема твору
.А виховання культури поведінки підлітків
.Б гумористичні пригоди дітей
.В життя й пригоди школярів, їх дружба й кохання
.Г підготовка підлітків до дорослого життя
12. Установіть відповідність між фразеологізмом, ужитим у тексті, та його
значенням.
.1 пасти задніх
.2 не ликом шиті
.3 обіцяти золоті гори
.4 діло в шляпі

.А усе гаразд, усе йде успішно
.Б дуже швидко бігти
.В набув певних знань, може виконувати щось
.Г відставати, запізнюватися
.Д знаджувати неймовірними обіцянками

Повість-казка Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» — це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле. Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа — це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі. Звичайно, твір наповнений казковими пригодами, мандрами в часі, але, як і в кожній казці, у творі Марини Павленко багато реального. Усе це робить його цікавим не тільки для дітей, а й для дорослих, які, прочитавши «Русалоньку…», зможуть згадати своє дитинство і краще зрозуміти власних дітей-підлітків.

Малий Тарас чумакує.

"Літо 1824 року було дуже гарне. Небо голубе та ясне від палкого сонячного проміння, що так і ллється потоками на зелені садки Кирилівки, на білі хатини з чорними стріхами й димарями, на пишні квітники перед хатами та на блискучі церковні бані.

Тільки в хаті Шевченків невесело. Недобра мачуха побиває дітей-пасинків і проклинає їх, а вже найбільше малого Тараса.

Бачить це батько, бачить старенький дідусь, і жаль їм хлопчини.

— Невинно терпить,— каже батько.

Задумався старий дідусь, а по хвилині каже:

— А знаєш що, Грицю! Ось ти вибираєшся чумакувати, візьми й Тараса з собою...

Тарас почув таку милу новину, і мовби його на сто коней посадили. Поїде, світа побачить, степи, козацькі могили. І пригадує собі, як то він уже «їхав з чумаками», тому чи не чотири роки вже буде, тоді, як він ішов до «залізних стовпів».

На другий день раненько батько з Тарасом поснідали, сіли на віз, перехрестилися і... воли рушили. Минають поля, гаї, села, а ось уже й місто біліє перед ними.

— Що це за місто? — питається в батька Тарас.

— Гуляйполе,— відповідає батько.

І знов села, поля, хутори. При дорозі буйна трава. Батько спиняє воли, випрягає, пускає їх на пашу.

— Обідатимемо, сину,— каже. Сідають на возі, обідають.

— То вже степ, тату?

— Ні, Тарасе, це ще не степ, але ось як виїдемо в Херсонщину, то вже почнеться справжній степ, широкий, буйний. Тільки то вже не те, що було колись, тепер уже багато степу зорали, замість тирси пшениця шумить.

Тарас не дивиться на міста, його очі біжать дальше — за річку Тикич, у степ безмежний.

— А це вже справжній степ? — допитується знову Тарас.

— Так, це вже степ,— відповідає батько.

Віз котиться широким шляхом, а обабіч шляху шумлять високі трави, що вже почали жовкнути від палючого сонця. Тарас бігає зором по степу якось розмріяно. А по хвилині питається:

— Тату, то тут жили запорожці?

— Так, кажуть старі люди, що тут була запорозька вольниця,— відповів батько.

А Тарас уже не допитується, задумався. Його уява малює йому буйних, чубатих запорожців, як вони ганяються степом, здоганяють татар, що везуть ясир з України, заводять бій з татарами, бранців визволяють. А потім копають могилу товариству, що впало в бою, і сиплять високу-високу. Все так, як дідусь оповідав, а дідусь знає, бо пам'ятає і запорожців, і гайдамаків".