Самостійна робота В. Підпалий, В.Голобородько
1.В. Підпалий народився на
А ВолиніБ Київщині
В ПолтавщиніГ Харківщині
2. Етюд – це невеликий вірш
А без співзвучних рядківБ настроєвого характеру, без сюжету
В з коротким сюжетом та веселим настроєм
Г ліро-епічного характеру
3. Верлібром написані вірші
А В. Підпалого “З дитинства: дощ”, Лесі Українки “Давня весна”
Б Т. Шевченко “Заповіт”, В. Голобородько “Наша мова”
В В. Підпалого “Зимовий етюд”, В. Голобородько “З дитинства: дощ”
Г Лесі Українки “Хотіла б я піснею стати”, В. Підпалого “Тиха елегія”
4. Хмара “плете зелене волосся” у вірші
А “Бачиш: між трав зелених”Б “Зимовий етюд”
В “Теплі слова”Г “З дитинства: дощ”
5. Кожне слово нашої мови у вірші В. Голобородька “Наша мова” записано в
А ЛітописіБ Біблії
В букваріГ словнику
6.Тема вірша В. Голобородька “Наша мова”
А висловлення почуття любові, пошани до рідної мови
Б мова, культура, історія – це духовна скарбниця
В протиставлення мови друзів та ворогів
Г ствердження думки про неперервність традицій нашої культури
7. На думку ліричного героя вірша “Бачиш: між трав зелених”, гріх ляже на нас, якщо
А не станемо братом та сестроюБ будемо байдужими
В не маємо любові й хистуГ заховаємо руки й серце
8. У вірші В. Голобородька “З дитинства: дощ” усім тепло, бо
А “хмара плете зелене волосся дощу”Б “усі знають – дощ перестане”
В “уплетена дорога, що веде до батьківської хати”
Г “уплетена річка, наче блакитна стрічка ”
9. Для вільного вірша характерна(е)
А неримованість рядківБ драматичний сюжет
В великий розмірГ співзвучне закінчення рядків
10. Ідея вірша В. Підпалого “Бачиш: між трав зелених”
А возвеличення любові до України
Б змалювання за до природи власних почуттів
В уславлення людяності, бережливого ставлення до природи
Г оптимістичне сприймання життя
11. Україна “заслухалась і не спить ” у вірші
А “Наша мова”Б“Теплі слова”
В “Зимовий етюд”Г “З дитинства: дощ”
12. Установіть відповідність
1 епітет
2 анафора
3 порівняння
4 метафора
А “дорога до батьківської хати…”
Б “хмара плете і плете зелене волосся дощу…”
В “хто насидиться на горі, хто належиться…”
Г “хто прийде у хату, наповнену теплом, як гніздо”
Д “дощі зернисті…”
Робинзон Крузо — моряк, оказавшийся в результате кораблекрушения на необитаемом острове в Вест-Индии недалеко от острова Тринидад и сумевший прожить на нем двадцать восемь лет, сначала в полном одиночестве, а затем с дикарем Пятницей, освоить этот остров и завести на нем хозяйство, в котором было все необходимое для жизни.
Рассказывая историю своего пребывания на острове, Р. подробнейшим образом повествует о том, как обустроился его быт: какие вещи и главные инструменты ему удалось с разбившегося корабля, как он поставил себе палатку из парусины и как обнес частоколом свое жилище; как он охотился на диких коз и как впоследствии решил приручить, построил для них загон, научился их доить и делать масло и сыр; как были обнаружены несколько зерен ячменя и риса и какого труда стоило вскопать поле при деревянной лопаты и засеять его этими зернами, как пришлось защищать свой урожай от коз и птиц, как погиб один посев из-за наступления засухи и как он стал наблюдать за сменой сухих и дождливых сезонов, чтобы сеять в нужное время; как учился делать глиняную посуду и обжигать ее; как мастерил себе одежду из козьих шкур, как сушил и запасал дикий виноград, как поймал попугая, приручил его и научил произносить свое имя и т. д. Благодаря необычности обстановки все эти прозаические бытовые действия приобретают интерес увлекательных приключений и даже своего рода поэтичность. Стремясь обеспечить себя всем необходимым для жизни, Р. трудится не покладая рук, и за работой постепенно развеивается то отчаяние, которое охватило его после кораблекрушения. Увидев, что он сможет на острове выжить, он успокаивается, начинает размышлять о своей прежней жизни, находит во многих поворотах своей судьбы перст провидения и обращается к чтению Библии, которую он с корабля. Теперь он считает, что его «заточение» на острове — это божественная кара за все его многочисленные грехи, главный из которых его неповиновение воле родителей, не отпускавших его в плавание, и бегство из родного дома; в то же время он проникается глубокой благодарностью к божественному провидению, которое его от гибели и посылало ему средства к поддержанию жизни. При этом его верования отличаются конкретностью и деловитостью, свойственной его сословию. Оказавшись на острове, он размышляет о своем положении, делит лист бумаги пополам и расписывает его плюсы и минусы по двум графам: «добро» и «зло», сильно напоминающим графы «приход» и «расход» в купеческом гроссбухе. В своем мировосприятии Р. оказывается типичным представителем «среднего сословия» и обнаруживает все его достоинства и недостатки.
Лукаш — зовсім молодий хлопець («в очах ще має щось дитяче», — читаємо в ремарці), він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з Перелесником, які вона знала до цього. Не подібна її любов і на почуття самого Лукаша:
Л у к а ш
Чудна у тебе мова, але якось
так добре слухати… Що ж ти мовчиш?
Розгнівалась?
М а в к а
Я слухаю тебе…
твого кохання…
(Бере в руки голову його, обертає проти місяця
і пильно дивиться в вічі).
Л у к а ш
Нащо так? Аж страшно,
як ти очима в душу зазираєш…
Я так не можу! Говори, жартуй,
питай мене, кажи, що любиш, смійся…
Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке «огнисте диво» оновлення вона пережила. Лукаш не цінує «душі своєї цвіту», не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму. Вони явилися Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав їх під стріхою хати, під впливом матері й Килини.
Мавка, без сумніву, ідеалізований і сильний образ: на шляху до щастя їі нічого не може зупинити, лісова красуня намагається наблизити дійсність до мрії. Вона без жалю покинула заради «людського хлопця» лісові хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, якби вони були такими мудрими, як дядько Лев. Він знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що протиставити себе природі, знехтувати її закони — значить підрубати гілку, на якій сидиш. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував і у свого небожа Лукаша. Він не встигає перейнятися дядьковою наукою: напровесні приходить із далекого села в ліс, а восени дядько Лев помирає. Господарство прибирає до своїх рук обмежена Лукашева мати, а згодом до неї приєднується й достойна її невістка.
Мавка ж принесла в Лукашеву хату не тільки красу («умаіча квітками попідвіконню»), з нею прийшла до лісової господи прихильність природи й достаток («Як вона глядить корів, то більш дають набілу»). Однак Лукаш не зміг відстояти своє кохання, не зміг «своїм життям до себе дорівнятись». Його перемогла сіра буденщина із захланною й обмеженою матір’ю. А зрада Лукаша почалася з того моменту, коли поріг його хати переступила Килина.
Леся Українка майстерно створила характери Килини й матері Лукаша. Це досить типові образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка спртнїмає природу як живу істоту. Мати настільки душевно згрубіта, що не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти .тише тоді, коли «лукава, як видра, хижа, наче рись» Килина демонструє свою справжню натуру. Для скаліченої духовно й обмеженої Килини чи не найбільший життєвий скарб — «корова турського заводу». Вона в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що не перемогла Мавки.
Філософською глибиною думки, красою поетичних образів «Лісова пісня» постала нарівні з такими творами світової класики, як «Сон літньої ночі» Шекспіра, «Пер Гюнт» Ібсена. Не випадково М. Рильський назвав цю драму-феєрію «діамантовим вінцем Українки».
Объяснение: