Осінь. Ліс. Листя шурхотить під моїми ногами. Я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. Поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. І світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. Її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. Дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. Вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. Євген Плужник у поезі «Вчись у природи творчого спокою» радить кожному: Вчись у природи творчого спокою В дні вересневі. Мудро на землі. Як від озер порослих осокою, Кудись на південь линуть журавлі.
І справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: Бо я дивлюсь і бачу: все навіки На цій осінній лагідній землі, І твій слідок малий такий великий, Що я тобі й сказти б не зумів Саме тому Максим Рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». Бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: Поете! Живемо в пустині Серед каміння та людей, І тільки мак небесно-синій – Єдина втіха для людей. Краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. Кохання. Скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. Іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить»: Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? — Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі, Кохана спить... Я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. Головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.
- борець за правду. Але чiтко виявляється i слабкiсть характеру Чiпки, бо коли в нього незаконно вiдiбрали землю, вiн зламався, втратив вiру в справедливiсть, вирiшив, що нема в життi щастя. Чiпка став пропивати все, що заробив власною працею, завiв собi друзiв-розбишак. Та ось незабаром добре в Чiпчинiй натурi змогло взяти гору, перемогти, i вiн, помирившись iз матiр'ю i одружившись iз коханою дiвчиною, починає нове життя, завдяки своïй працьовитостi стає заможним чоловiком. Радiючи за сина, мати нiби але щастя тривало недовго. Не витримавши другоï кривди, яку заподiяли йому пани пiсля виборiв у земство, Чiпка пiд впливом "лихого товариства" повертається до розбiйного життя, i тепер уже назавжди. Спотворення Чiпки як людини, його "кривавi" вчинки в боротьбi за "правду", знищення ним невинних людей привели до страшних наслiдкiв. Не витримавши такоï "боротьби за правду", Галя повiсилась, а стара мати мусила викрити владi свою дитину. У такому трагiчному життi Чiпки винен не тiльки суспiльний лад, який зробив його жорстокою, злою людиною, а й вiн сам. Чiпка був винен у тому, що не зумiв скористатися добрими порадами i став на лихий шлях, перетворившись на злодiя-зарiзяку. Взагалi, в образi Чiпки Панас Мирний показав, як важко знайти справжнi шляхи для боротьби з гнобителями i кривдниками, як часто цi пошуки призводять до знiвечення людського характеру, спустошення душi.
Осінь. Ліс. Листя шурхотить під моїми ногами. Я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. Поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. І світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. Її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер.
Дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. Вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. Євген Плужник у поезі «Вчись у природи творчого спокою» радить кожному:
Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі.
Як від озер порослих осокою,
Кудись на південь линуть журавлі.
І справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті:
Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий такий великий,
Що я тобі й сказти б не зумів
Саме тому Максим Рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». Бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії:
Поете! Живемо в пустині
Серед каміння та людей,
І тільки мак небесно-синій –
Єдина втіха для людей.
Краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. Кохання. Скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. Іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить»:
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
Я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. Головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.
- борець за правду. Але чiтко виявляється i слабкiсть характеру Чiпки, бо коли в
нього незаконно вiдiбрали землю, вiн зламався, втратив вiру в справедливiсть,
вирiшив, що нема в життi щастя. Чiпка став пропивати все, що заробив власною
працею, завiв собi друзiв-розбишак.
Та ось незабаром добре в Чiпчинiй натурi змогло взяти гору, перемогти, i вiн,
помирившись iз матiр'ю i одружившись iз коханою дiвчиною, починає нове життя,
завдяки своïй працьовитостi стає заможним чоловiком. Радiючи за сина, мати
нiби але щастя тривало недовго. Не витримавши другоï кривди, яку
заподiяли йому пани пiсля виборiв у земство, Чiпка пiд впливом "лихого товариства"
повертається до розбiйного життя, i тепер уже назавжди. Спотворення Чiпки як
людини, його "кривавi" вчинки в боротьбi за "правду", знищення ним невинних людей
привели до страшних наслiдкiв. Не витримавши такоï "боротьби за правду", Галя
повiсилась, а стара мати мусила викрити владi свою дитину. У такому трагiчному
життi Чiпки винен не тiльки суспiльний лад, який зробив його жорстокою, злою
людиною, а й вiн сам. Чiпка був винен у тому, що не зумiв скористатися добрими
порадами i став на лихий шлях, перетворившись на злодiя-зарiзяку.
Взагалi, в образi Чiпки Панас Мирний показав, як важко знайти справжнi шляхи для
боротьби з гнобителями i кривдниками, як часто цi пошуки призводять до знiвечення
людського характеру, спустошення душi.