Що опустила осінь перед вікном бабусі (с.черкасенко «забула внучка в баби черевички…»,5б) а. гілля з рожевими яблуками. б. горіховий листок. в. кетяг горобини. г. лебедине пір’я. чим мати прив’язала хату до небес? (с.чернілевський «теплота родинного інтиму») а. світанковим вогнем. б. ковдрою. в. мотузочком диму. г. вишитим рушником. що трапилося із жар-птицею взимку? а. вона померла. б. простудилась. в. загубилась. г. її викрали. підкова, яку загубив дід мороз, була (за твором «підкова») а. золота. б. срібна. в. смарагдова. г. бурштинова. де спить гном (за поезією «гном у буфеті»)? а. у старій музикальній скриньці. б. у буфеті. в. на дитячому ліжку. г. на книжковій полиці. слухняним дітям гном: а. розповідав казки. б. давав шоколадки. в. дарував чарівні речі. г. виконував бажання. дівчина хотіла, щоб підкова їй (і. жиленко «підкова»): а. виконувала її бажання. б. принесла щастя. в. вилікувала. г. гарно вчитися
Художні особливості «Уривок з поеми»:
епітети: «залізна голова», «п’яний сміх», «запорозька кров»;
метафори: «народ мій жбурне»; «рокоче запорозька кров»;
порівняння: «херсонські прерії— мов Січ»;
алюзії: «Вони взяли свячений ніж, / Залізняка майбутні діти», «Вставайте! Кайдани порвіте!»;
інверсія народ мій.
Примітки: «Уривок з поеми» слугує яскравим прикладом «козацької лірики». Перед читачем з’являються імена Б. Хмельницького, І. Мазепи, М. Залізняка, І. Гонти, а також образи січовика, отамана, Січі. Використавши козацьку тематику, Є. Маланюк провів паралелі із XX ст., апелюючи до народної пам’яті, що закарбувала на своїх сторінках славні звитяги та перемоги українських козаків. Поет намагався пробудити в читача психологію переможця, згадуючи колишню доблесть прадідів, що «уміли кинуть п’яний сміх / В скривавлене обличчя — муці», у жилах котрих «рокоче запорозька кров». Навіть тоді, коли «держава рухнула», у козаків не опустились руки: «Вони взяли свячений ніж, / Залізняка майбутні діти!»
Проблема бездуховності людини, засліпленої прагненням до наживи
(комедія І. Карпенка-Карого "Сто тисяч")
Жадоба до матеріального збагачення завжди призводила до духовного зубожіння. Цю аксіому доводили і Бальзак, і Мольер, і багато інших майстрів художнього слова. Не лишився осторонь і український драматург Іван Карпенко-Карий. У комедії "Сто тисяч" він зобразив характери, які у погоні за грошима забули про основи основ людського буття — моральні принципи. Таких героїв у п'єсі двоє: Герасим Калитка і кум його Савка. Проте, попри спільну в житті мету — здобуття грошей, — якими різними є ці персонажі! У першу чергу, мотиви для збагачення у кожного з них — різні. Першою і центральною фігурою п'єси є багатій Герасим Калитка. Він не знаходить собі місця, прагнучи розширити свої земельні володіння: "Тут недоїдаєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає — і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені..." Найперше його цікавить матеріальне, а духовне — повністю знецінюється. Так, релігійні традиції свого народу він використовує виключно у власних інтересах, спекулюючи поняттями віри. У робітника він забирає половину хлібини, посилаючись на те, що "гріх у неділю снідать". Коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, навчає: "Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудитися для Божого дому й шість верстов... Худобу ганять в празник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує".