Герасим Калитка - головний герой трагікомедії «Сто тисяч». Він сільський багатій, найбільше бажання якого — гроші та земля. Заради цього він недосипає і недоїдає, сам тяжко працює і своїм рідним не дає спуску. Калитка скупий і лицемірний чоловік, який здатен до ризику, що підтверджується його аферою з фальшивими грішми. Метою його життя, як вже зрозуміло, є землевласництво. «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!», — казав Герасим. Прибігав до різних махінацій та шахрайства через жадібність. Наприклад, відмовлявся віддати обіцяний посяг під час одруження дочки. Усе своє оточення будував на вигоді. Наймитів прирівнював до скота, казав: «…робітники та собаки надворі повинні буть», скупився їм, навіть, на шматок хліба. Своєму синові Роману шукав заможню жінку, кажучі: «мені треба невістку з приданим, з грішми» та зовсім зневажаючи почуття. Своє лицемірство Герасим яскраво проявляв у відносинах з дружиною. На людях поважав її, а наодинці лаявся. Через скупість відмовляв дати коней, підкріпляючи словами: «До церкви можна і пішки піти, тут недалеко — три верстви». Отже, образ Герасима Калитки в українській літературі відіграє роль висміювання нездорової одержимості до грошей, зневажання оточуючих заради вигоди і шахрайства.
1) Я би змінив кінцівку твору, щоб не робити трагічного фіналу.
Наприклад: Жінка все таки б почула рибу, та не засмажила її на сковорідці.
Але твір втратить свою ідею та мудрість, про те, що кожному з нас потрібен друг, який вміє вислухати, і що інколи близькі люди бувають далекими по духу між собою.
Тому на мою думку, твір Емми Адрієвської - шедевр, який не потребує змін.
2) У творі ми бачимо образ Яянів - людей,котрі живуть лише власним "я", не помічаючи навколо інших, не дбаючи про них.
Я не хочу бути Яяном, бо мій девіз: "Роби добро, і воно повернеться до тебе."
Калитка скупий і лицемірний чоловік, який здатен до ризику, що підтверджується його аферою з фальшивими грішми. Метою його життя, як вже зрозуміло, є землевласництво. «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!», — казав Герасим. Прибігав до різних махінацій та шахрайства через жадібність. Наприклад, відмовлявся віддати обіцяний посяг під час одруження дочки.
Усе своє оточення будував на вигоді. Наймитів прирівнював до скота, казав: «…робітники та собаки надворі повинні буть», скупився їм, навіть, на шматок хліба. Своєму синові Роману шукав заможню жінку, кажучі: «мені треба невістку з приданим, з грішми» та зовсім зневажаючи почуття. Своє лицемірство Герасим яскраво проявляв у відносинах з дружиною. На людях поважав її, а наодинці лаявся. Через скупість відмовляв дати коней, підкріпляючи словами: «До церкви можна і пішки піти, тут недалеко — три верстви».
Отже, образ Герасима Калитки в українській літературі відіграє роль висміювання нездорової одержимості до грошей, зневажання оточуючих заради вигоди і шахрайства.
1) Я би змінив кінцівку твору, щоб не робити трагічного фіналу.
Наприклад: Жінка все таки б почула рибу, та не засмажила її на сковорідці.
Але твір втратить свою ідею та мудрість, про те, що кожному з нас потрібен друг, який вміє вислухати, і що інколи близькі люди бувають далекими по духу між собою.
Тому на мою думку, твір Емми Адрієвської - шедевр, який не потребує змін.
2) У творі ми бачимо образ Яянів - людей,котрі живуть лише власним "я", не помічаючи навколо інших, не дбаючи про них.
Я не хочу бути Яяном, бо мій девіз: "Роби добро, і воно повернеться до тебе."