Спільна рать Ігора Святославовича готується вирушити у похід. Народ і рать виголошують на честь князів славу. Ігор закликає воїнів на бій з ворогами Русі - ханами половецькими. Несподівано починається затемнення сонця. Усіх охоплює грізне передчуття лиха. Народ благає Ігоря не вирушати в похід. Але воля князя непохитна. Князь Ігор дає усім знак прощатися. З терема виходить його дружина Ярославна. Вона теж благає коханого чоловіка залишитися. Ігор заспокоює її та доручає оберігати свою ладу Володимиру Галицькому, брату Ярославни. На чолі з Ігорем рать виступає у похід.
Б Образ жінки - центральний образ у збірці Івана Франка "Зів'яле листя". І, як і душа кожної жінки, образ цей глибокий, незбагнений, неясний и незрозумілий. Він нагадує саму матінку-природу - непостійну, змінливу: то лагідну, як весняний вітерець, то жорстоку і своєвільну, як буря. Ці природні явища грають з бідною душою ліричного героя, змушують її спочатку парити в небесах від щастя, а потім падати на саме дно, розбиваючись о сіре каміння. Так маленький листочок покладається на вітер, так душа поета довіряє себе незвіданому досі явищу - жінці, і тепер тільки вона володарка цій душі...
На тему "Зустріч Ярославни з Ігорем".
Надеюсь подойдёт)
Объяснение:
Спільна рать Ігора Святославовича готується вирушити у похід. Народ і рать виголошують на честь князів славу. Ігор закликає воїнів на бій з ворогами Русі - ханами половецькими. Несподівано починається затемнення сонця. Усіх охоплює грізне передчуття лиха. Народ благає Ігоря не вирушати в похід. Але воля князя непохитна. Князь Ігор дає усім знак прощатися. З терема виходить його дружина Ярославна. Вона теж благає коханого чоловіка залишитися. Ігор заспокоює її та доручає оберігати свою ладу Володимиру Галицькому, брату Ярославни. На чолі з Ігорем рать виступає у похід.
Образ жінки - центральний образ у збірці Івана Франка "Зів'яле листя". І, як і душа кожної жінки, образ цей глибокий, незбагнений, неясний и незрозумілий. Він нагадує саму матінку-природу - непостійну, змінливу: то лагідну, як весняний вітерець, то жорстоку і своєвільну, як буря. Ці природні явища грають з бідною душою ліричного героя, змушують її спочатку парити в небесах від щастя, а потім падати на саме дно, розбиваючись о сіре каміння. Так маленький листочок покладається на вітер, так душа поета довіряє себе незвіданому досі явищу - жінці, і тепер тільки вона володарка цій душі...