1. цитата «Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці».
2. цитата «Федько сидить у себе на воротях, як Соловей-Розбійник на дереві, і дивиться».
3. цитата «Пускається телеграма. Біленький папірчик начіплюється на нитку і підсовується трошки вгору...».
4. цитата «Руки сиві од олова літер, які він складає в друкарні…» або ще Федько казав, що батько працює у типографії.
5. Батьки Федька винаймають житло у батьків Толі – хлопчика, який був знайомий з Федьком.
6. У творі немає якоїсь чіткої вказівки як називає Федька саме батько. Коли сварився, то казав до нього «сучий сину», або «паршивець». Мати ж лаючись називала Федька "сибірякою", "мужиченям", "мурлом"
7. цитата «А найбільше Федькові доставалося за Толю».
8. цитата «Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили».
9. Федько на річці ловив дошки, які несла річка від зруйнованого містка, а також похвалявся хлопцям, що планує покататися на крижині. цитата «На річці був... Крига йде страшенна. Базарний місток знесла к бісу... Ми ловили дошки... Я такого дуба витягнув, що ой-ой-ой!... Один хлопець хотів поїхать на кризі, та злякався, а я завтра поїду»
10. Спершу на річці на кризі ледве не загинув Толя. Федько допоміг йому дістатися берега, але сам при цьому провалився під лід. Врядували Федька його друзі. цитата: "Толі зробилось страшно. В руки стало якось дуже холодно, ноги ослабли і сковзались по льоду. Хотілось упасти на лід, притулитись до нього всім тілом і кричати, кликати на поміч Федько був весь синій од холоду і того, що держався зубами за пояс. Але, як тільки витягнули його на тверде, він став на ноги і почав швидко-швидко топати й махати руками. Вода лилася з нього, зуби йому цокали, але він на те не вважав".
11. Батько Толі вимагав від матері Федька, щоб вони як слід покарали сина, а якщо ні, то щоб звільнили квартиру. цитата «— Надіюся, що на цей раз чоловік ваш покарає його як слід... Інакше лучче очистіть мені кватиру».
12. Толик забрав чижик Федька. цитата «Толя одійшов од вікна, перекрутивсь на одній нозі й побіг гратися з чижиком. Цього чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька»
19 жовтня 1811 був відкритий Царськосельський ліцей. Ліцеїсти першого випуску, до якого належав і Пушкін, через все життя пронесли особливий «ліцейський дух» – дух поваги до особистості, її гідності, дух честі і товариства, дружби і братерства. Саме в Ліцеї поет знайшов справжніх друзів. Крім того, Ліцей став для нього справжнім домом, і там же відбулося його посвячення в поети. У зв’язку з усім цим день відкриття Ліцею Пушкін незмінно відзначав віршами, зверненими до друзів юності (Пущину, Дельвигу, Кюхельбекеру). Закінчивши ліцей, випускники вирішили щорічно збиратися 19 жовтня. У ті роки, коли Пушкін був на засланні і не міг в день річниці бути разом з товаришами, він не раз надсилав присутнім своє вітання. Одне з таких дружніх послань і являє собою «19 жовтня». Жанр – дружнє послання. Сюжет. Вірш відкривається описом осіннього пейзажу і відразу ж виникає тема самотності. Поет з тугою згадує про своїх товаришів, які в цей день «бенкетують» «на берегах Неви», розмірковує про те, «ще кого не дорахувалися» його ліцейські друзі. У його спогадах друзі, яких він знайшов в Царськосільському ліцеї, постають як єдино надійні і вірні, а сам Ліцей – як «вітчизна», рідний дім: Міцний навік, о друзі, наш союз! Він, як душа, одвічний, неподільний; Незрушний він, прекрасний і свавільний, У затишку родився дружніх муз, І нас куди б не кидала година, І щастя теж куди б не привело, Незмінні ми: весь світ для нас чужина. Вітчизна нам — лиш Царськеє Село! Потім поет згадує про тих, хто не залишив опального поета і на засланні. Так, він пише про відвідини його в Михайлівському Пущино: … Поета дім опальний, О, Пущин мій, ти перший навістив; Ти звеселив вигнання день печальний, В ліцея день його перетворив. Закінчується вірш сумними роздумами про те, що з кожним днем коло друзів рідшає. Але поет висловлює надію на те, що наступного року він буде відзначати цей день разом з усіма: Промчиться рік, і знову я між вас. І прийде строк надій моїх завітних, Промчиться рік, я буду знову ваш! Центральна тема вірша “19 жовтня” – тема дружби. Тут Пушкін з серцевою теплотою звертається до друзів, згадує дні ліцею. Він говорить про дружбу ліцеїстів, що згуртувала їх у єдину сім’ю. Не випадково в одній із строф поет підкреслює, що істинних друзів він знайшов саме в Ліцеї, «інші» ж «друзі» глибоко розчарували його: Із краю в край грозою гнаний я, Серед тенет недолі грозової, Схвильований я дружбою новою, І голова схиляється моя… З благаннями печальними бентежно, З надією юнацьких світлих літ, Віддавсь другим я друзям безбережно. Та був гіркий небратній їх привіт. Все послання зігріте великою і справжньою ніжністю, глибоким щирим почуттям любові до друзів. О. Пушкі
Відповідь:
1. цитата «Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці».
2. цитата «Федько сидить у себе на воротях, як Соловей-Розбійник на дереві, і дивиться».
3. цитата «Пускається телеграма. Біленький папірчик начіплюється на нитку і підсовується трошки вгору...».
4. цитата «Руки сиві од олова літер, які він складає в друкарні…» або ще Федько казав, що батько працює у типографії.
5. Батьки Федька винаймають житло у батьків Толі – хлопчика, який був знайомий з Федьком.
6. У творі немає якоїсь чіткої вказівки як називає Федька саме батько. Коли сварився, то казав до нього «сучий сину», або «паршивець». Мати ж лаючись називала Федька "сибірякою", "мужиченям", "мурлом"
7. цитата «А найбільше Федькові доставалося за Толю».
8. цитата «Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили».
9. Федько на річці ловив дошки, які несла річка від зруйнованого містка, а також похвалявся хлопцям, що планує покататися на крижині. цитата «На річці був... Крига йде страшенна. Базарний місток знесла к бісу... Ми ловили дошки... Я такого дуба витягнув, що ой-ой-ой!... Один хлопець хотів поїхать на кризі, та злякався, а я завтра поїду»
10. Спершу на річці на кризі ледве не загинув Толя. Федько допоміг йому дістатися берега, але сам при цьому провалився під лід. Врядували Федька його друзі. цитата: "Толі зробилось страшно. В руки стало якось дуже холодно, ноги ослабли і сковзались по льоду. Хотілось упасти на лід, притулитись до нього всім тілом і кричати, кликати на поміч Федько був весь синій од холоду і того, що держався зубами за пояс. Але, як тільки витягнули його на тверде, він став на ноги і почав швидко-швидко топати й махати руками. Вода лилася з нього, зуби йому цокали, але він на те не вважав".
11. Батько Толі вимагав від матері Федька, щоб вони як слід покарали сина, а якщо ні, то щоб звільнили квартиру. цитата «— Надіюся, що на цей раз чоловік ваш покарає його як слід... Інакше лучче очистіть мені кватиру».
12. Толик забрав чижик Федька. цитата «Толя одійшов од вікна, перекрутивсь на одній нозі й побіг гратися з чижиком. Цього чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька»
Пояснення:
19 жовтня 1811 був відкритий Царськосельський ліцей. Ліцеїсти першого випуску, до якого належав і Пушкін, через все життя пронесли особливий «ліцейський дух» – дух поваги до особистості, її гідності, дух честі і товариства, дружби і братерства. Саме в Ліцеї поет знайшов справжніх друзів. Крім того, Ліцей став для нього справжнім домом, і там же відбулося його посвячення в поети. У зв’язку з усім цим день відкриття Ліцею Пушкін незмінно відзначав віршами, зверненими до друзів юності (Пущину, Дельвигу, Кюхельбекеру). Закінчивши ліцей, випускники вирішили щорічно збиратися 19 жовтня. У ті роки, коли Пушкін був на засланні і не міг в день річниці бути разом з товаришами, він не раз надсилав присутнім своє вітання. Одне з таких дружніх послань і являє собою «19 жовтня». Жанр – дружнє послання. Сюжет. Вірш відкривається описом осіннього пейзажу і відразу ж виникає тема самотності. Поет з тугою згадує про своїх товаришів, які в цей день «бенкетують» «на берегах Неви», розмірковує про те, «ще кого не дорахувалися» його ліцейські друзі. У його спогадах друзі, яких він знайшов в Царськосільському ліцеї, постають як єдино надійні і вірні, а сам Ліцей – як «вітчизна», рідний дім: Міцний навік, о друзі, наш союз! Він, як душа, одвічний, неподільний; Незрушний він, прекрасний і свавільний, У затишку родився дружніх муз, І нас куди б не кидала година, І щастя теж куди б не привело, Незмінні ми: весь світ для нас чужина. Вітчизна нам — лиш Царськеє Село! Потім поет згадує про тих, хто не залишив опального поета і на засланні. Так, він пише про відвідини його в Михайлівському Пущино: … Поета дім опальний, О, Пущин мій, ти перший навістив; Ти звеселив вигнання день печальний, В ліцея день його перетворив. Закінчується вірш сумними роздумами про те, що з кожним днем коло друзів рідшає. Але поет висловлює надію на те, що наступного року він буде відзначати цей день разом з усіма: Промчиться рік, і знову я між вас. І прийде строк надій моїх завітних, Промчиться рік, я буду знову ваш! Центральна тема вірша “19 жовтня” – тема дружби. Тут Пушкін з серцевою теплотою звертається до друзів, згадує дні ліцею. Він говорить про дружбу ліцеїстів, що згуртувала їх у єдину сім’ю. Не випадково в одній із строф поет підкреслює, що істинних друзів він знайшов саме в Ліцеї, «інші» ж «друзі» глибоко розчарували його: Із краю в край грозою гнаний я, Серед тенет недолі грозової, Схвильований я дружбою новою, І голова схиляється моя… З благаннями печальними бентежно, З надією юнацьких світлих літ, Віддавсь другим я друзям безбережно. Та був гіркий небратній їх привіт. Все послання зігріте великою і справжньою ніжністю, глибоким щирим почуттям любові до друзів. О. Пушкі
ОТВЕТ НА СВОЙ ВОПРОС УЗНАЕШЬ КОГДА ПРОЧИТАЕШЬ.