Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. щоправда, трактується в різні віки вона по-різному. і це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. і. с. нечуй-левицький у своїй повісті «кайдашева сім'я» порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму. щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. та й нового й волі хотілось у всьому. сім'я кайдашів з однойменної повісті і. нечуя-левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити в нових умовах, умовах пореформеного села початку другої половини xix століття. письменник створив реалістичні образи двох поколінь кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. старі кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей кайдашів. хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. а омелько кайдаш і його дружина маруся весь вік робили те, що своїм синам і невісткам наказували, що й до ненависті в родині. і це друга важлива проблема між дітьми і батьками. я вважаю, що ні старим, ні молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за загальнолюдськими цінностями. бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. у родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі «кайдашеві звички».
Яцілком згоден з народною мудрістю «тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений".я часто питав себе: «що таке час взагалі? ». матеріально його не існує, але він здатен на що завгодно: він, тобто час, може розлучити людей, подарувати життя, розбити серце та вилікувати душу. зараз кожен з нас живе за індивідуальним розкладом, який містить багато пунктів досягнення головної мети чи мрії. але, слідуючи цьому розкладу, ми втрачаємо цінність часу, котра, згодом, стає нам байдужа. і саме в цей момент трапляється щось жахливе,те, що потім змушує страждати через свою неувагу до будь-чого. це нагадує мені кидок бумеранга – як ми ставимося до часу, тим він нам і відплатить. на цю тему можна розмірковувати ще багато часу, але треба зрозуміти, що, як би не хотілося, повернути час назад неможливо. один день не можна прожити двічі. я твердо знаю, що цей твір може навчити когось тим, про що він і не замислювався. я вважаю, що найприємніше марнування часу – це проведення його з користю для себе й інших. це – мій особистий принцип, котрий, я , не зміниться.цій проблематиці приділяв увагу видатний український письменник григорій квітка-основ’яненко у своєму творі «маруся». коли василь, повернувшись із заробітків, дізнався про трагічну смерть своєї коханої, він повністю віддався суму й печалі. в його голові дзвеніли думки, одна з яких змушувала його шкодувати про те, що він так мало часу провів зі своєю коханою марусею. я вважаю, що григорій квітка-основ’яненко цим оповіданням хотів навчити читачів цінувати кожну мить, проведену з рідними чи коханою. адже, життя дуже коротке, протягом якого треба проводити більшість часу з тими людьми, котрі завжди будуть з тобою.і зараз мені б хотілося навести приклад з власного життя. цінувати час я навчився декілька років тому. трагічний урок навчив не одного мене, ай всю мою родину. мій дідусь усе своє життя працював викладачем фізичної культури в сільській школі. він був дуже мудрий та розумний,багато читав та вмів радіти життю. але, також, він мав одну шкідливу звичку – він обожнював палити. стаж паління в нього був великий – тридцять років. але,коли йому виповнилося 56 років, у нього було виявлено захворювання на рак слинної залізи. кожен з нас розумів те, що дідусю залишилося недовго. день,коли він помер став для мене найжахливішим. вже потім, через декілька днів, я зрозумів, як багато часу люди витрачають на непотрібне, коли можна було б подарувати його близьким та рідним людям.отже, час,хоча не матеріальна одиниця, але стрімко тече вперед,змінюючи все навкруги, навіть те, що не під силу змінити людині. таким чином, можна зробити висновок, що народна мудрість «тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений» дійсно має глибоку повчальну думку, яка є актуальною в наш час.
