Що із цього не стосується біографії О. Стороженка? народився на Чернігівщині

грав на віолончелі, малював

був військовим

був нагороджений Шевченківською премією

Вы ответили правильно

Вопрос №2

2 /

Що із цього не стосується твору «Скарб»?

гумористичний твір

твір має присвяту

твір з елементами фантастики

за жанром оповідання

Вы ответили правильно

Вопрос №3

2 /

Яка мертва тварина перетворилася на гроші?

тхір

кіт

собака

ховрах

Вы ответили правильно

Вопрос №4

2 /

Яка проблематика не порушується у творі «Скарб»?

батьки і діти

щастя

лінощі і працьовитість

життя і смерть

Вы ответили правильно

Вопрос №5

2 /

Якими словами закінчується твір «Скарб»?

Спав, спав, аж поки навіки не заснув.

Щаслива нитка до смерті не ввірвалась Павлусеві.

Отакий-то був щасливий наш Павлусь!

Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем.

Вы ответили правильно

Вопрос №6

2 /

Хто доглядав Павлуся після смерті його батьків?

наймити

дід і баба

сусіди

дядько і тітка

Степан Радченко, енергійний, здібний, рішучий, впевнений юнак, що приїжджає з села до Києва, щоб отримати освіту та направити її на благо рідного села, сприяти переходу сільського життя на новий, вищий рівень у всіх сферах. Спочатку його лякає місто – велике, шумне, вороже, сповнене незнайомих людей та незвичних дійств. При цьому село здається йому тихим пристанищем, чимось ідеальним, теплим, рідним. Проте місто знайшло гачок, на який впіймало Степанову душу, та поступово змінило і його прагнення, і світогляд.

Історія українського народу була позначена постійною невпивною боротьбою за своє існування, за свою волю та право самостійно визначати свій подальший розвиток. Тільки наприкінці ХХ ст. ми змогли жити у незалежній країні. Та зараз знову на нашу волю хочуть накинути кайдани.
За часів Шевченка Україна, була колонією Російської імперії. Щоб тримати у покорі своїх підлеглих , необхідно було придушувати будь-які спроби самовизначення. Якщо людина усвідомлює свою індивідуальність, неповторність, як правило, вона прагне позбутися чужої влади над собою. Звісно, що поет усе це розумів, як тепер кожен із нас, хто любить свою Батьківщину.
Проте наш час і час Шевченка, дуже схожі. В  творах Шевченка чітко видно, що його дратує несправедливість, жорстокість, непомірні амбіції Російської імпеперіїї, які маскуються християнською турботою. Він відверто глузує з тих, хто, прикриваючись милосердям, знищує найкращі здобутки чужої культури:
чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Фрацузів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей...не негрів...а таких
Таких хрещених...но простих.
Слід зазначити, що критика Шевченка спрямована не стільки проти катів, скільки проти тих, хто терпляче зносить це катування. Треба подолати страх у душі, осягнувши героїчну боротьбу лицарів минулого та лицарів сучасності. А подолавши страх, вперто й впевнено боротися за свою волю.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде
Настане суд, заговорить
І Дніпро, і гори
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати
Одцурається брат брата
І дитини мати.
Час Шевченка, знов настав. Я розумію його, як ніколи. Наш обовязок - зробити все можливе для того, щоб стали пророчими шевченківські рядки:
І забудеться срамотня
Давняя година
І оживе добра слава,
Слава України...
Как то так.