Основна ідея таких пісень - вираз прагнення до свободи. Вони відображають найпотаємніші думки і сподівання кріпосного селянства починаючи з XVII століття і до реформи 1861 року.У XVIII - першій половині XIX ст. виникла велика кількість так званих солдатських пісень, оригінальних за своїм змістом. У них відбилися найважливіші військові події тих років. Це пісні про Семирічній війні (1756-1761), про походи Суворова (1799) та Вітчизняній війні 1812 року, про тяготи тривалих військових переходів. В історичних піснях цього часу правдиво відображена повсякденне життя солдатів «на далекій чужині», важкі навчання, туга за батьківщиною і рідній сім'ї. Солдатські пісні тієї пори поповнили народний пісенний репертуар творами нової тематики, нових образів, думок, почуттів.В історичних піснях отримала відображення і російсько-турецька війна 1877-1878 років. Ця війна в піснях розглядається як війна за національну незалежність слов'ян. Чимало пісень створено про Першій світовій війні. У них йшлося про витривалість, мужність і патріотизм російських солдатів. А основним жанром пісень того часу був жанр пісні-розповіді учасника або очевидця тих чи інших подій. Всі ці пісні сумного змісту, з нальотом трагічності.Головне в народних піснях - вираження ставлення народу до різних життєвих явищ. А в історичних піснях відображено ставлення простого народу до найважливіших подій історії, починаючи з давніх часів і закінчуючи нашими днями.Всім відома підкорює сила російських народних пісень. Вони мають властивість не тільки проникати глибоко в душу, але й викликати співпереживання.Цей чудовий жанр фольклору став невід'ємною частиною нашого життя, він підтвердив своє право на існування, пройшовши Тривалий випробування часом.Історичні народні пісні цінні тим, що в них знайшли відображення реальні події минулих років. Передаючись з покоління в покоління без значних змін, вони протягом багатьох століть зберігали сюжети і героїв, форми та виразні засоби.Тематика історичних пісень різноманітна і багатогранна: війни, походи, народні повстання, випадки з життя царів, державних діячів, провідників бунтів. По них можна судити про ставлення народу до подій, про його пріоритети та моральні цінності.
Священні книги народів світу упродовж тисячоліть спонукають людей до активної діяльності, пошуку власних життєвих шляхів.
Веди — одна з найдавніших книг світу, пам’ятка давньої індійської літератури. Веди допомагають зрозуміти духовну культуру Індії та багатьох народів Азії, адже вони стали основою для створення різних релігійних і філософських учень. Саме слово «веда» означає «священне знання».
У ті давні часи, коли створювалися веди, художня творчість ще не була відокремлена від інших видів духовної діяльності людини. Релігія, міфологія і мораль втілювалися у художні образи. Ці художні образи з часом набули власного значення, приваблюючи своєї красою й багатозначністю. Саме тому до образів вед зверталися і звертаються митці різних країн світу, а веди стали не тільки пам’яткою релігійної культури, але й літератури.
У грецькій мові слово «бібліа» означає «книги». Але для багатьох поколінь різних народів це слово стало символом віри. Біблія — узагальнюючий збірник, до якого увійшли відібрані поколіннями й освячені церквою твори, що розкривають сутність релігійного вчення. Віруючі сприймають Біблію як єдиний текст Святого Письма, хоча книга ця складається з багатьох творів, створених у різні часи, різними авторами, різними мовами.
Історія створення тексту Біблії — це історія духовних пошуків людства. Назви двох частин Біблії, Старий і Новий Заповіти, пов’язані у християнстві з ученням про Ісуса Христа і відбивають складний розвиток християнської ідеї. Саме слово «заповіт» виникло під час перекладу Біблії з давньоєврейської мови на грецьку. В оригіналі слово, яке переклали як «заповіт», ближче за значенням до слів «договір», «угода» або «союз». І в основі іудаїзму — положення про «угоду»» між Богом і людиною, «народом божим»: люди приймають заповіді Бога і чинять на землі його волю, а Бог за це охороняє і «рятує» людей. Поступово «угода» між богом і людьми втрачала риси рівноправності, перетворюючись на волевиявлення Бога, який встановлює норми людської поведінки своїми заповідями. Але в Старому Заповіті міститься вказівка, що Бог укладе «новий договір» із людьми. «Новий союз» мав будуватися не на рабській покірності, а на основі довіри Бога до людей і людей до Бога.
Авеста — священна книга зороастризму. Основна ідея цієї релігії — залежність світобудови від боротьби добра і зла, світла і пітьми, життя і смерті. Згідно з релігією зороастризму людина у цій боротьбі не іграшка в руках вищих сил, а особистість, яка має свободу вибору, здатна своєю активністю вплинути на поступ світової справедливості. Авеста написана однією з давньоіранських мов; учені не визначили точно, які племена або народи розмовляли цією мовою, тому найменували ту мову за назвою пам’ятки — «авестійською». Авеста складається з кількох частин. Найбільш давня з них — «Гати» — зібрання молитов. Автором цих текстів вважають засновника давньоіранської релігії Заратуштрі (або Зороастру, як називали його античні автори, в творах яких збереглися відомості про вірування давніх іранців). В усіх повчаннях гат ідеться про життя, побут, норми поведінки.
Коран — священна книга мусульман. Мусульманство, або іслам, одна з трьох, поруч із християнством і буддизмом, світових релігій.
Виникнення ісламу супроводжувалося появою священної книги — Корана, який, відповідно до мусульманського вчення, послав людям Аллах через ангела Гавриїла у формі одкровення пророку Мухаммеду, який і передав ці одкровення своїм одноплемінникам.
Коран — це збірка проповідей Мухаммеда, звернутих до язичників, які ще не прийняли ісламу. Складається Коран зі 114 розділів (сур), розташованих не за змістом чи хронологією, а за принципом зменшення розміру. У Корані немає систематичного викладення основ мусульманської релігії, тут подаються лише найважливіші положення, які вже значно пізніше склали у певну систему мусульманські богослови. Відповідно до вчення ісламу все існуюче в світі створене Аллахом і всі явища та події, які сталися і мають статися у Всесвіті аж до кінця світу і страшного суду, визначені ним і відбуваються за його волею. Мухаммед проголошував пророками багатьох персонажів і пророків Біблії та Євангелія. У Корані зустрічаються імена Адама і Ноя, Авраама і Йосипа, Мойсея та Ісуса Христа. Але сам Мухаммед ніби завершує весь цей ряд пророків, підноситься над усіма ними як останній і головний пророк.
Чимало пісень створено про Першій світовій війні. У них йшлося про витривалість, мужність і патріотизм російських солдатів. А основним жанром пісень того часу був жанр пісні-розповіді учасника або очевидця тих чи інших подій. Всі ці пісні сумного змісту, з нальотом трагічності.Головне в народних піснях - вираження ставлення народу до різних життєвих явищ. А в історичних піснях відображено ставлення простого народу до найважливіших подій історії, починаючи з давніх часів і закінчуючи нашими днями.Всім відома підкорює сила російських народних пісень. Вони мають властивість не тільки проникати глибоко в душу, але й викликати співпереживання.Цей чудовий жанр фольклору став невід'ємною частиною нашого життя, він підтвердив своє право на існування, пройшовши Тривалий випробування часом.Історичні народні пісні цінні тим, що в них знайшли відображення реальні події минулих років. Передаючись з покоління в покоління без значних змін, вони протягом багатьох століть зберігали сюжети і героїв, форми та виразні засоби.Тематика історичних пісень різноманітна і багатогранна: війни, походи, народні повстання, випадки з життя царів, державних діячів, провідників бунтів. По них можна судити про ставлення народу до подій, про його пріоритети та моральні цінності.
Священні книги народів світу упродовж тисячоліть спонукають людей до активної діяльності, пошуку власних життєвих шляхів.
Веди — одна з найдавніших книг світу, пам’ятка давньої індійської літератури. Веди допомагають зрозуміти духовну культуру Індії та багатьох народів Азії, адже вони стали основою для створення різних релігійних і філософських учень. Саме слово «веда» означає «священне знання».
У ті давні часи, коли створювалися веди, художня творчість ще не була відокремлена від інших видів духовної діяльності людини. Релігія, міфологія і мораль втілювалися у художні образи. Ці художні образи з часом набули власного значення, приваблюючи своєї красою й багатозначністю. Саме тому до образів вед зверталися і звертаються митці різних країн світу, а веди стали не тільки пам’яткою релігійної культури, але й літератури.
У грецькій мові слово «бібліа» означає «книги». Але для багатьох поколінь різних народів це слово стало символом віри. Біблія — узагальнюючий збірник, до якого увійшли відібрані поколіннями й освячені церквою твори, що розкривають сутність релігійного вчення. Віруючі сприймають Біблію як єдиний текст Святого Письма, хоча книга ця складається з багатьох творів, створених у різні часи, різними авторами, різними мовами.
Історія створення тексту Біблії — це історія духовних пошуків людства. Назви двох частин Біблії, Старий і Новий Заповіти, пов’язані у християнстві з ученням про Ісуса Христа і відбивають складний розвиток християнської ідеї. Саме слово «заповіт» виникло під час перекладу Біблії з давньоєврейської мови на грецьку. В оригіналі слово, яке переклали як «заповіт», ближче за значенням до слів «договір», «угода» або «союз». І в основі іудаїзму — положення про «угоду»» між Богом і людиною, «народом божим»: люди приймають заповіді Бога і чинять на землі його волю, а Бог за це охороняє і «рятує» людей. Поступово «угода» між богом і людьми втрачала риси рівноправності, перетворюючись на волевиявлення Бога, який встановлює норми людської поведінки своїми заповідями. Але в Старому Заповіті міститься вказівка, що Бог укладе «новий договір» із людьми. «Новий союз» мав будуватися не на рабській покірності, а на основі довіри Бога до людей і людей до Бога.
Авеста — священна книга зороастризму. Основна ідея цієї релігії — залежність світобудови від боротьби добра і зла, світла і пітьми, життя і смерті. Згідно з релігією зороастризму людина у цій боротьбі не іграшка в руках вищих сил, а особистість, яка має свободу вибору, здатна своєю активністю вплинути на поступ світової справедливості. Авеста написана однією з давньоіранських мов; учені не визначили точно, які племена або народи розмовляли цією мовою, тому найменували ту мову за назвою пам’ятки — «авестійською». Авеста складається з кількох частин. Найбільш давня з них — «Гати» — зібрання молитов. Автором цих текстів вважають засновника давньоіранської релігії Заратуштрі (або Зороастру, як називали його античні автори, в творах яких збереглися відомості про вірування давніх іранців). В усіх повчаннях гат ідеться про життя, побут, норми поведінки.
Коран — священна книга мусульман. Мусульманство, або іслам, одна з трьох, поруч із християнством і буддизмом, світових релігій.
Виникнення ісламу супроводжувалося появою священної книги — Корана, який, відповідно до мусульманського вчення, послав людям Аллах через ангела Гавриїла у формі одкровення пророку Мухаммеду, який і передав ці одкровення своїм одноплемінникам.
Коран — це збірка проповідей Мухаммеда, звернутих до язичників, які ще не прийняли ісламу. Складається Коран зі 114 розділів (сур), розташованих не за змістом чи хронологією, а за принципом зменшення розміру. У Корані немає систематичного викладення основ мусульманської релігії, тут подаються лише найважливіші положення, які вже значно пізніше склали у певну систему мусульманські богослови. Відповідно до вчення ісламу все існуюче в світі створене Аллахом і всі явища та події, які сталися і мають статися у Всесвіті аж до кінця світу і страшного суду, визначені ним і відбуваються за його волею. Мухаммед проголошував пророками багатьох персонажів і пророків Біблії та Євангелія. У Корані зустрічаються імена Адама і Ноя, Авраама і Йосипа, Мойсея та Ісуса Христа. Але сам Мухаммед ніби завершує весь цей ряд пророків, підноситься над усіма ними як останній і головний пророк.