Cвітогляд відомого українського письменника і драматурга І. Франка являє собою одну з вершин філософської української думки. Але що ж переважало у його поглядах на життя – матеріальне або духовне? Одностайної відповіді на це питання не існує.
Прикметне, що дуже різні, нерідко протилежні думки про погляди на життя І. Франка, на світоглядні підвалини його творчості висловлювали не тільки літературні критики того часу, а й значні духовні особи. За висловом одного з літературознавців І. Франко був раціоналістом, атеїстом, матеріалістом. При цьому він не тільки завзятий прихильник такого світогляду, а й завзятий його популяризатор.
Неможливо знайти жодного твору І. Франка, в якому б він не торкався проблеми боротьби і подолання труднощів. Свій символ віри, свою «світоглядну базу» письменник втілив у вірші «Божеське в людському дусі», який написав ще на початку своєї творчої діяльності.
І Франко припускав, що кожна людина має в своїй душі власний, тільки йому приналежний світ, який вона називає ідеальним.
За своїм внутрішнім талантом, за душевними потребами І. Франко був схильний до романтичного співпереживання і до релігійного світогляду. Проте, живучи в дуже складну для українського народу епоху, І. Франко хотів служити своєму народові і найновішим ідеям свого часу. Це прагнення у І. Франка символізувала протиставлення засад та ідей прогресу і традиції, матерії і духу, розуму та інтуїції, безвір’я і віри.
Вважається, що І. Франко був одним із засновників українського соціалізму. Адже у багатьох своїх художніх творах, публіцистичних та наукових працях письменник виявляє надзвичайно передові для свого часу ідеї. Це було закономірним для того осередку, до якого належав І. Франко. Наприклад, ідея поезії «Рубач» явно нагадує ідеї «Божественної комедії» Данте.
Велика заслуга І. Франка полягає в тому, що він першим в українській літературі виступив у якості палкого поборника організованої боротьби трудового українського народу проти національного та соціального гноблення. І. Франко був першим письменником на Галичині, який почав писати художні твори на робітничі теми. У 1887 році вийшла перша збірка поезій І. Франка під назвою «З вершин і низин», а потім іще ціла низка збірок і окремих віршів, в яких автор утверджував незмінність своїх позицій, свого відношення до українського народу, своє прагнення до свободи та незалежності.
До останнього свого подиху Іван Якович Франко боровся за краще життя своїх співвітчизників. Помер видатний український митець у 1816 році і був похований у Львові. Літературна спадщина письменника стала неоціненним внеском у розвиток української літератури і культури, вона має велике пізнавальне і історичне значення. Саме в цьому і бачив митець своє життєве покликання
У 1696 році цар Петро І пішов черговою війною на турків. Ну типу, як у пісні «Ногу Свєло»: «…и снова идут на войну Петербург и Стамбул…». Цього разу майбутній імператор вирішив захопити османську приазовську фортецю із простенькою назвою Азов. Ну й нехай, це його справа, але ж він цього разу і запорізьких козаків за собою потягнув. І ті били турка не жаліючи живота свого, і здобули звитяжну перемогу. Керував козацьким військом чернігівський полковник Яків Лизогуб. На честь цієї перемоги він вирішив поставити у Чернігові козацьку церкву.
Cвітогляд відомого українського письменника і драматурга І. Франка являє собою одну з вершин філософської української думки. Але що ж переважало у його поглядах на життя – матеріальне або духовне? Одностайної відповіді на це питання не існує.
Прикметне, що дуже різні, нерідко протилежні думки про погляди на життя І. Франка, на світоглядні підвалини його творчості висловлювали не тільки літературні критики того часу, а й значні духовні особи. За висловом одного з літературознавців І. Франко був раціоналістом, атеїстом, матеріалістом. При цьому він не тільки завзятий прихильник такого світогляду, а й завзятий його популяризатор.
Неможливо знайти жодного твору І. Франка, в якому б він не торкався проблеми боротьби і подолання труднощів. Свій символ віри, свою «світоглядну базу» письменник втілив у вірші «Божеське в людському дусі», який написав ще на початку своєї творчої діяльності.
І Франко припускав, що кожна людина має в своїй душі власний, тільки йому приналежний світ, який вона називає ідеальним.
За своїм внутрішнім талантом, за душевними потребами І. Франко був схильний до романтичного співпереживання і до релігійного світогляду. Проте, живучи в дуже складну для українського народу епоху, І. Франко хотів служити своєму народові і найновішим ідеям свого часу. Це прагнення у І. Франка символізувала протиставлення засад та ідей прогресу і традиції, матерії і духу, розуму та інтуїції, безвір’я і віри.
Вважається, що І. Франко був одним із засновників українського соціалізму. Адже у багатьох своїх художніх творах, публіцистичних та наукових працях письменник виявляє надзвичайно передові для свого часу ідеї. Це було закономірним для того осередку, до якого належав І. Франко. Наприклад, ідея поезії «Рубач» явно нагадує ідеї «Божественної комедії» Данте.
Велика заслуга І. Франка полягає в тому, що він першим в українській літературі виступив у якості палкого поборника організованої боротьби трудового українського народу проти національного та соціального гноблення. І. Франко був першим письменником на Галичині, який почав писати художні твори на робітничі теми. У 1887 році вийшла перша збірка поезій І. Франка під назвою «З вершин і низин», а потім іще ціла низка збірок і окремих віршів, в яких автор утверджував незмінність своїх позицій, свого відношення до українського народу, своє прагнення до свободи та незалежності.
До останнього свого подиху Іван Якович Франко боровся за краще життя своїх співвітчизників. Помер видатний український митець у 1816 році і був похований у Львові. Літературна спадщина письменника стала неоціненним внеском у розвиток української літератури і культури, вона має велике пізнавальне і історичне значення. Саме в цьому і бачив митець своє життєве покликання