Рік написання: 1963 Жанр: автобіографічна повість Тема «Гуси-лебеді летять»: зображення життєвої долі українського села першої половини ХХ століття, епізодів з власного дитинства М. Стельмаха, коли він був дев’яти-десятирічним хлопчиком. Ідея «Гуси-лебеді летять»: автор закликає не бути «холоднооким», уміти бачити красу, любити рідну землю, що «така свіжа, така м’яка, мов колиска», «щоб люди мали людяність у серці, хліб на столі і не журились». Герої твору «Гуси-лебеді летять» Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, ну і, звичайно, дядько Себастіян — це полюс добра. А полюс зла — улізливий кар’єрист Юхрим Бабенко, «скупий рицар» дядько Володимир, дядько Сергій з його «темною душею»… Особливості твору «Гуси-лебеді летять» • розповідь від першої особи; • автобіографічність; • символічний образ гусей-лебедів; • зв’язок з народознавством; • наявність ліричних відступів (розмірковування хлопчика над власними вчинками, поведінкою інших людей, сприйняття ним оточуючого світу; розповідь про минуле життя інших героїв). Про що «Гуси-лебеді летять» Тільки-тільки відлютувала громадянська війна. Через село хвилями прокочувалися червоні козаки, гетьманці, січові стрільці, петлюрівці, пройшло, відступаючи військо Пілсудського. У лісах іще блукають ті, кого голова комнезаму дядько Себастіян називає бандитами. З Херсонщини прибивається виснажена жінка з дитиною,— там голод. Про голод у південних селах говорять дядьки в своїх стихійних «політбесідах», згадуючи і про підступну «багряницю», Антанту, розруху. «Рощот панам» вони вже дали — поміщицькі маєтки, економії розгромлено, ще «коли настала революція». Незаможники тепер ведуть суперечки про землю, їм якраз нарізають ділянки з колишнього панського поля. Цікаво коментує розвиток подій церковний староста, який до нової влади ставиться недовірливо, причому деякі його критичні репліки влучають у ціль досить точно: «…колись усі були люди, а тепер стали — куркулі, середняки і злидні»; «…що було моїм, то було моїм, а тепер ніхто не добере, де моє, де твоє, а де наше». «Гуси-лебеді летять…» історія створення У 1963 році Михайло Панасович Стельмах написав повість про власне дитинство — «Гуси-лебеді летять», де показує людей і обставини так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів. Повість «Гуси-лебеді летять» М. П. Стель
Аналіз вірша Сергія Єсеніна “Не дивися на мене з докором” – Єсенін С. АТвір на тему «Опис квітки ромашки»Лірика кохання у творчості Ф. І. ТютчеваПеппи Довга Панчоха – Линдгрен АстридЗлочин і покарання характеристика образу Іллі Петровича(Пороху)
Реклама
Товары
Сапожки со скидкой

Огромный выбор, быстрая доставка!
lamoda.ua
Скидка 70%
-30% сегодня!

Невероятные скидки на женскую одежду и обувь. Только сегодня
lamoda.ua
Духи на любой вкус

Покупайте духи в интернет-магазине Essence Perfumum
essence-perfumum.ua
от 69 грн
Грандиозный SALE!

Мужская спортивная обувь со скидками до 60%
lamoda.ua
Душевна краса Наталки Полтавки за однойменною п’єсою І. П. Котляревського II варіант
Українська земля. Чарівна, неосяжна, велична. І на цій землі живуть загадкові і напрочуд гарні жінки. З давніх-давен славляться вони працьовитістю, вмінням господарювати й виховувати дітей, виділяються красою зовнішньою й душевною, силою почуттів, вірністю у коханні й моральною чистотою.
У п’єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка» вперше з’являється реалістичний образ української жінки. Перед нами постає образ українки, яка причаровує своєю глибокою душевною красою, красою внутрішнього світу, великою пошаною до матері, до старших, своєю працелюбністю, дівочою чистотою, скром
Ністю і відданістю коханню. Ще на початку п’єси Наталка дає собі самохарактеристику:
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити і носити воду.
І ці слова підтверджуються вчинками дівчини, словами її знайомих.
Пан виборний, односелець Наталки, з великим захопленням вигукує: «Золото — не дівка!..». Він наголошує на її працьовитості: «Яка трудяща, яка рукодільниця». Усі матері в селі ставлять у приклад Наталку своїм дочкам, а возний вважає її «найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею».
Звичайно, що найкраща дівчина в селі не залишається поза увагою чоловіків. До Наталки постійно сватаються і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, а вона всім відмовляє, бо глибоко кохає Петра. Чотири роки жде не діждеться дівчина повернення свого милого. Свої почуття вона виливає в пісні, а потім зі щирістю і схвильованістю вигукує: «Петре!.. Я тебе любила і тепер люблю! Нехай глянуть мої очі на тебе іще раз і навіки закриються…» Які душевні переживання! Яка сила кохання! Перед нами постає вірна, щира і ніжна душа української дівчини. Яка благородна натура у Наталки! Адже не кожна дівчина зможе кохати і чекати хлопця чотири роки, не отримуючи жодного листа. Наталка ж вірить у повернення коханого, залишається йому вірною. Не можуть захопити її ніякі багатства та обіцянки.
Мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. Вона виховала свою дочку доброю, чесною і працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. Коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. Наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона «буде гірше наймички, буде кріпачкою». Донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. У цих словах основне Наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. Сім’я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. Та постійні дорікання і сльози надломлюють Наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. Ні, це не зрада Петрові, це самопожертва заради матері. Цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні.
Поряд з ніжністю і гідністю в Наталці живе рішучість і сміливість. Коли несподівано повертається Петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. Любов Наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: «Окрім Петра, ні за ким не буду. До цього мене ніхто силою не принудить…». Нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї дівчини.
В образі Наталки Котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу Дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. Турбота про свою дівочу честь, про честь сім’ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. Кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки
Аналіз вірша Сергія Єсеніна “Не дивися на мене з докором” – Єсенін С. АТвір на тему «Опис квітки ромашки»Лірика кохання у творчості Ф. І. ТютчеваПеппи Довга Панчоха – Линдгрен АстридЗлочин і покарання характеристика образу Іллі Петровича(Пороху)
Реклама
Товары
Сапожки со скидкой

Огромный выбор, быстрая доставка!
lamoda.ua
Скидка 70%
-30% сегодня!

Невероятные скидки на женскую одежду и обувь. Только сегодня
lamoda.ua
Духи на любой вкус

Покупайте духи в интернет-магазине Essence Perfumum
essence-perfumum.ua
от 69 грн
Грандиозный SALE!

Мужская спортивная обувь со скидками до 60%
lamoda.ua
Душевна краса Наталки Полтавки за однойменною п’єсою І. П. Котляревського II варіант
Українська земля. Чарівна, неосяжна, велична. І на цій землі живуть загадкові і напрочуд гарні жінки. З давніх-давен славляться вони працьовитістю, вмінням господарювати й виховувати дітей, виділяються красою зовнішньою й душевною, силою почуттів, вірністю у коханні й моральною чистотою.
У п’єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка» вперше з’являється реалістичний образ української жінки. Перед нами постає образ українки, яка причаровує своєю глибокою душевною красою, красою внутрішнього світу, великою пошаною до матері, до старших, своєю працелюбністю, дівочою чистотою, скром
Ністю і відданістю коханню. Ще на початку п’єси Наталка дає собі самохарактеристику:
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити і носити воду.
І ці слова підтверджуються вчинками дівчини, словами її знайомих.
Пан виборний, односелець Наталки, з великим захопленням вигукує: «Золото — не дівка!..». Він наголошує на її працьовитості: «Яка трудяща, яка рукодільниця». Усі матері в селі ставлять у приклад Наталку своїм дочкам, а возний вважає її «найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею».
Звичайно, що найкраща дівчина в селі не залишається поза увагою чоловіків. До Наталки постійно сватаються і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, а вона всім відмовляє, бо глибоко кохає Петра. Чотири роки жде не діждеться дівчина повернення свого милого. Свої почуття вона виливає в пісні, а потім зі щирістю і схвильованістю вигукує: «Петре!.. Я тебе любила і тепер люблю! Нехай глянуть мої очі на тебе іще раз і навіки закриються…» Які душевні переживання! Яка сила кохання! Перед нами постає вірна, щира і ніжна душа української дівчини. Яка благородна натура у Наталки! Адже не кожна дівчина зможе кохати і чекати хлопця чотири роки, не отримуючи жодного листа. Наталка ж вірить у повернення коханого, залишається йому вірною. Не можуть захопити її ніякі багатства та обіцянки.
Мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. Вона виховала свою дочку доброю, чесною і працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. Коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. Наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона «буде гірше наймички, буде кріпачкою». Донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. У цих словах основне Наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. Сім’я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. Та постійні дорікання і сльози надломлюють Наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. Ні, це не зрада Петрові, це самопожертва заради матері. Цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні.
Поряд з ніжністю і гідністю в Наталці живе рішучість і сміливість. Коли несподівано повертається Петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. Любов Наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: «Окрім Петра, ні за ким не буду. До цього мене ніхто силою не принудить…». Нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї дівчини.
В образі Наталки Котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу Дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. Турбота про свою дівочу честь, про честь сім’ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. Кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки