Художній аналіз віршаЗа до яких художніх засобів автор досягає яскравості, виразності зображуваного?Знайди епітети, метафори. Визнач їх роль у тексті.Для чого письменниця використовує речення з емоційним забарвленням?Яку роль відіграє у вірші природа?Основні вимоги до читця1. Образно мислити, а відтак емоційно збуджуватися.2.. Швидко переключатися з одного емоційного стану в інший.Читати чітко, виразно, добре поставленим голосом.Постійно вдосконалювати техніку читання.Мати постійний зоровий контакт з аудиторією.Міміка має сама виникнути з почуттів автора.Жести — доречні.Поза, манери — стримані й невимушені.Схема розгляду біографії письменникаЧим характерна історична епоха, в яку жив письменник?Сім’я, в якій формувався і розвивався його внутрішній світ.Де, коли і яку освіту здобув?Роль книги в його самовихованні.Життєві віхи біографії (дати). Скласти опорний конспект у вигляді хронологічної таблиці.Люди, з якими спілкувався, дружив.Що любив і що ненавидів письменник? Громадянська активність.Творча праця письменника (жанрове багатство, публіцистика, переклади).Естетичний ідеал письменника (його уявлення про справедливий соціальний лад, гармонійно розвинену людину, стосунки між людьми).Життя письменника. Який поштовх воно дало мені для роздумів над своїм життям?Аналіз прозового творуЖанр.Життєва основа.Тема.Проблематика.Особливості сюжету і композиції (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка).Роль позасюжетних елементів (епіграф, авторські роздуми та відступи, присвята, описи, назва твору).Система образів.Провідна думка. Схема аналізу художніх образів“Анкетна” характеристика героя (хто? звідки? якого роду? чим займається?)Персонаж епізодичний, другорядний чи головний.Чи є в нього прототип?Портрет героя (відповідність чи не відповідність його внутрішньому світу).Характер персонажа поданий у розвитку чи епізодично.Соціальне звучання образу.Пов’язані з даним героєм проблеми, які порушує автор.Психологічна складність характеру (духовне багатство, моральна краса чи потворність, їх співвідношення в душі героя).Місце і роль персонажа в сюжеті. Чим пов’язаний він з іншими героями (зв’язком життєвим, емоційним, духовним)?Мова як засіб самовираження персонажа.Ставлення до нього інших дійових осіб.Ставлення автора до свого героя.Актуальність проблем, порушених письменником через даний персонаж.З якими відомими вам героями перегукується образ даного твору? Що в них спільного, а що відмінного?Моє сприйняття героя.Схема аналізу епічного творуАвтор, його місце в літературі.Автобіографічні та біографічні відомості, пов’язані з життєвою основою твору.Соціально-суспільні умови, в яких був написаний твір.Назва твору(алегорична, символічна, метафорична, сюжетна, влучна(чи ні), образна(чи ні).Жанрові особливості.Тема.Ідея.Художній конфлікт (соціальний, побутовий, психологічний).Композиція(експозиція, зав’язка конфлікту, розвиток дії, кульмінація, розв’язка конфлікту).Правда та художній вимисел.Проблематика твору.Аналіз художніх образів.Мова автора як своєрідність його індивідуального почерку; описи та ліричні відступи.Народність твору.Аналіз художніх образів.Мова автора як сворідність його індивідуального почерку; описи та ліричні відступи.Народність твору.Роль твору в суспільному житті свого часу.Актуальність (чи ні) його для сучасників.Вплив яких відомих авторів відчувається (чи ні) в даному творі.Відгуки критиків та інших діячів мистецтва.Екранізації та сценічні постановки (якщо є). Чим авторський задум відрізняється від режисерського втілення.Мої думки з приводу прочитаного.
З Чіпкою читач знайомиться вже на перших сторінках твору. Це широкоплечий двадцятирічний парубок, э гострими карими очима, довгобразим лицем, одягнений у білу вишивану сорочку та просту свиту, накинуту наопашки. На голові в нього висока шапка.
Та автори не задовольняються зовнішніми ознаками в змалюванні портрета. Вони знаходять риси, що розкривають соціальний стан персонажа («Не багатого роду! — казала проста свита»), і якості характеру («Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою...»).
А далі докладно показано формування характеру героя, нарост тання його протесту проти поневолення людини. Син зневаженої селянки-біднячки, Чіпка зростав у злиднях, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки бабусині казки розширювали світогляд хлопчика, примушували його задуматися і часом викликали в нього не дитячі запитання. Розумний від природи, кмітливий, працьовитий, гордий, він гостро переживає соціальну несправедливість. У житті йому зустрічалося небагато хороших людей: баба Оришка, дід Улас, Галя. Найчастіше малого Чіпку ображали: батько покинув, мати лаяла й била, зриваючи злість за своє невдале заміжжя, тяжку працю та злидні. Доля не зглянулась і в подальші роки: землю відібрали, вигнали з земства. Прагнення помсти з'явилось у Чіпки ще в дитинстві. Коли за впертість його прогнав багатій Бородай, він «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника...»
Вразлива душа й допитливий розум прискорюють зростання Чіпки. Його добре, гаряче серце, розбуджене побаченим чи почутим, довго не могло заспокоїтися. Розповіді діда Уласа про кріпацьку неволю, зокрема про нещасливу долю батька, важким каменем лягали в дитячу душу.
Кожний етап життя героя Подано дуже виразно через розкриття його внутрішнього світу. Так, великою силою емоційної наснаженості, психологічною переконливістю позначені роздуми Чіпки в зв'язку з несправедливим відбиранням землі. Чесну, бентежну душу парубка розкривають різкі переходи від сподівань жити щасливо до болісних думок про кривду, що «заснувала цілий світ», про лихо, з тенет якого трудівникові не вирватися. Яскраво розкриває характер Чіпки й гарячкова розмова з самим собою у важку безсонну ніч, коли зримо постала неправда у світі сильних, адже за право працювати на своїй землі чиновник з цинічною відвертістю вимагає у селянина хабара.
Саме в цю мить Чіпка втратив не лише ниву, а й віру в справедливість. У його серці знову закипіла ненависть, але, на жаль, не тільки до гнобителів та їх прислужників, а й до всіх людей. Це той пси-хологічний.мбмент, який проливає світло иа його подальшу долю, пробуджує сліпе бунтарство зневаженої» обікраденої людини.
Своє горе, чорну безнадію Чіпка починає топити в чарці. Та й компанія для цього швидко знайшлась: Лушня, Пацюк, Матня. А від пиятики вже прямий крок до грабунку.
В романі глибоко вмотивовуються злочинні дії парубка. Болі змученої душі, кричуща соціальна несправедливість — ось що штовхнуло вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею» на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого багатшими і сильнішими.
Прагнення помсти ще більше поглиблюється в Чіпці після катування його екзекуторами в день придушення селянського бунту. Гнівні слова злітають з його вуст, звучать у них і біль, і грізне застереження гнобителям: «За ті сльози, за ту кров, що сьогодні безневинно пролито... будуть вони довіку мучитися, до суду мордуватися!..» Нестримним почуттям ненависті до панства Чіпка близький до шевченківських протестантів і месників.
Чіпці Варенику не вистачило сили волі протистояти руйнуванню свого життя. Він зрозумів, що гріховний шлях легший. Звідси — сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини. Роздумуючи над особистою недолею, над всенародним лихом, Чіпка все глибше усвідомлює соціальні корені пануючої несправедливості. Для нього стає очевидним, що на трудівника «налягли» і поміщик, і піп, і шинкар, і «свій брат-богатир», що «всім бажається поїздити» на шиї безправного селянина.
Під впливом лихого «товариства» Чіпка опустився на саме дно життя. Проте добро в його натурі на якийсь час перемогло. Він соромився свого давнього безпуття. А коли пішли розмови про земство, про вибори гласних, Чіпка закликає громаду захищати свої інтереси. Останнім поштовхом, що зіпхнув правдошукача на стежку сліпої помсти став наказ губернатора про виведення Чіпки з управи «по неблагонадежности». Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невинних людей страшним тавром за-плямовуе Чіпку. Із правдошукача він перетворився на кримінального злочинця, коли очолив банду, убив сторожа, вирізав мирну сім'ю хуторян.
Та автори не задовольняються зовнішніми ознаками в змалюванні портрета. Вони знаходять риси, що розкривають соціальний стан персонажа («Не багатого роду! — казала проста свита»), і якості характеру («Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою...»).
А далі докладно показано формування характеру героя, нарост тання його протесту проти поневолення людини. Син зневаженої селянки-біднячки, Чіпка зростав у злиднях, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки бабусині казки розширювали світогляд хлопчика, примушували його задуматися і часом викликали в нього не дитячі запитання. Розумний від природи, кмітливий, працьовитий, гордий, він гостро переживає соціальну несправедливість. У житті йому зустрічалося небагато хороших людей: баба Оришка, дід Улас, Галя. Найчастіше малого Чіпку ображали: батько покинув, мати лаяла й била, зриваючи злість за своє невдале заміжжя, тяжку працю та злидні. Доля не зглянулась і в подальші роки: землю відібрали, вигнали з земства. Прагнення помсти з'явилось у Чіпки ще в дитинстві. Коли за впертість його прогнав багатій Бородай, він «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника...»
Вразлива душа й допитливий розум прискорюють зростання Чіпки. Його добре, гаряче серце, розбуджене побаченим чи почутим, довго не могло заспокоїтися. Розповіді діда Уласа про кріпацьку неволю, зокрема про нещасливу долю батька, важким каменем лягали в дитячу душу.
Кожний етап життя героя Подано дуже виразно через розкриття його внутрішнього світу. Так, великою силою емоційної наснаженості, психологічною переконливістю позначені роздуми Чіпки в зв'язку з несправедливим відбиранням землі. Чесну, бентежну душу парубка розкривають різкі переходи від сподівань жити щасливо до болісних думок про кривду, що «заснувала цілий світ», про лихо, з тенет якого трудівникові не вирватися. Яскраво розкриває характер Чіпки й гарячкова розмова з самим собою у важку безсонну ніч, коли зримо постала неправда у світі сильних, адже за право працювати на своїй землі чиновник з цинічною відвертістю вимагає у селянина хабара.
Саме в цю мить Чіпка втратив не лише ниву, а й віру в справедливість. У його серці знову закипіла ненависть, але, на жаль, не тільки до гнобителів та їх прислужників, а й до всіх людей. Це той пси-хологічний.мбмент, який проливає світло иа його подальшу долю, пробуджує сліпе бунтарство зневаженої» обікраденої людини.
Своє горе, чорну безнадію Чіпка починає топити в чарці. Та й компанія для цього швидко знайшлась: Лушня, Пацюк, Матня. А від пиятики вже прямий крок до грабунку.
В романі глибоко вмотивовуються злочинні дії парубка. Болі змученої душі, кричуща соціальна несправедливість — ось що штовхнуло вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею» на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого багатшими і сильнішими.
Прагнення помсти ще більше поглиблюється в Чіпці після катування його екзекуторами в день придушення селянського бунту. Гнівні слова злітають з його вуст, звучать у них і біль, і грізне застереження гнобителям: «За ті сльози, за ту кров, що сьогодні безневинно пролито... будуть вони довіку мучитися, до суду мордуватися!..» Нестримним почуттям ненависті до панства Чіпка близький до шевченківських протестантів і месників.
Чіпці Варенику не вистачило сили волі протистояти руйнуванню свого життя. Він зрозумів, що гріховний шлях легший. Звідси — сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини. Роздумуючи над особистою недолею, над всенародним лихом, Чіпка все глибше усвідомлює соціальні корені пануючої несправедливості. Для нього стає очевидним, що на трудівника «налягли» і поміщик, і піп, і шинкар, і «свій брат-богатир», що «всім бажається поїздити» на шиї безправного селянина.
Під впливом лихого «товариства» Чіпка опустився на саме дно життя. Проте добро в його натурі на якийсь час перемогло. Він соромився свого давнього безпуття. А коли пішли розмови про земство, про вибори гласних, Чіпка закликає громаду захищати свої інтереси. Останнім поштовхом, що зіпхнув правдошукача на стежку сліпої помсти став наказ губернатора про виведення Чіпки з управи «по неблагонадежности». Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невинних людей страшним тавром за-плямовуе Чіпку. Із правдошукача він перетворився на кримінального злочинця, коли очолив банду, убив сторожа, вирізав мирну сім'ю хуторян.