Протягом усього нашого життя ми відштовхуємося від багатьох речей близьких нам по духу чи стилю. Ми виростаємо на певних книгах, слухаємо різну музику, вибудовуємо свої особисті уявлення про кіно чи театр, при цьому залишаємо в своїх серцях місце для чогось, справді, святого та особливого. Не так багато в нашому житті речей, здатних неймовірно стрімко та суттєво посилити відчуття радості, щастя та гордості за власний народ. Тому, мабуть,варто й далі захоплюватися ними, адже вони додають нам яскравих барв. Вдячність за усвідомлення важливості даного фактународжується з досвіду, а досвід – це не лише набутки й перемоги. Це, передусім, знання нашого минулого, яким би воно не було.
Щодо мене, то я завжди опиралась на історію та культуру попередніх століть. Адже мені здається, що в тривалих і безрезультатних пошуках речей, які об’єднують, наші громадяни прийшли до абсолютно очевидного висновку – нас усіх здатна об’єднати любов до рідного краю. Також, коли я думаю про ці останні слова, то перед очима стоїть лише одна беззаперечна постать, адже саме з його слів я зрозуміла, як правильно потрібно любити свій народ та свою землю. Мабуть, досить легко було здогадатись, що мова йде про геніального Тараса Шевченка.
Напевне, в Україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок “Кобзаря” великого просвітителя. Творчість цього поета байдужим не залишає нікого. Проходять роки, а його актуальність не згасає, особливо у наших серцях. Він все говорить – а ми слухаємо, аналізуємо, часом і плачемо. У чому ж такий фантастичнийфеномен нашого великого митця? Чому і сьогодні, майже через два століття після його смерті, твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?
За життя Тарас Шевченко був видатною і яскравою особистістю.Саме той факт, що він народився і виріс у багатодітній сім’ї селян-кріпаків і ще дитиною проявив надзвичайний потяг до знань і талант митця-художника та поета, свідчить про те, що цю людину подарував українському народові сам Господь.
Він – наш пророк і провідник. Серед найвідоміших митців світу не знайдеться іншої людини, яка б вийшла із самих низів суспільства і досягнула духовних вершин. Тарас Шевченко творив в умовах жорстокого тиску і переслідувань з боку царського режиму. В той же час його творчість отримала визнання в найвищих світських колах імперії. У своїх численних творах відновлював історичну правду й справедливість українців. Філософія його життєвої позиції полягала у визволенні України й українців з імперського гніту. Тарас Шевченко оспівував лицарів національного духу, великих діячів козацької доби всупереч прагненню імперської влади швидко стерти з пам`яті народної навіть згадку про ті часи та події, про тих героїв. Його талант, даний Всевишнім, а також творча праця впродовж всього життя спричинилися до формування життєвої позиції всіх наступних поколінь борців за волю України.
Минуло вже безліч років, але, читаючи його твори «Кавказ», «Неофіти», «Мазепа», «Гайдамаки», «Берестечко» та ряд інших, приходимо до висновку, що він писав немов про наш час. Згадаймо, як оцінив Шевченко наслідки страти Гонти і Залізняка: «…над дітьми козацькими поганці запанували». Чи не так сталося після вбивств сучасних лідерів, провідників і героїв? Нагадував Тарас Шевченко й кожному з нас про необхідність вистояти в умовах лихоліть і скрути, бо «не вмирає душа наша, не вмирає воля, і неситий не виоре на дні моря поля» і закликав: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає, за вас правда, за вас слава і воля святая».Тепер можна сміливо переконатись у тому, що твори Тараса Шевченка органічно вписуються у сучасне життя.Великий поет казав:
«Учітесь, читайте І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь… «
А що може бути найбільш «своїм», найбільш близьким, як не творчий спадок невмирущого Кобзаря? У даний час ми мусимо якнайчастіше звертатись до Тараса Шевченка, адже він вчив, що маючи вибір – потрібно завжди обирати свободу, яку ми зараз так відчайдушно виборюємо.
Читаймо, шануймо і любім духовного батька всіх українців – Тараса Григоровича Шевченка!
«Слово о полку Ігоревім» — найкраща пам'ятка літератури Київської Русі. Перед читачем, ніби живі, постають герої «Слова...» — мужні захисни¬ки Руської землі, великі патріоти. З якою любов'ю невідомий нам автор змалював їхні образи! З усього видно, що він щиро любив рідну землю. Ігор Святославич для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Пристрасне бажання «іспити шоломом Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнен¬ня сонця. Справжній лицар, він вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. А Ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога. Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на до брату Всеволоду. Автор висловлює до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли Ігор повертається на Русь, то знову «сонце світиться на небесах». Співчуваючи Ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи через невдачі, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Сказав-бо брат брату: «Се моє, і те — моє теж». Саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру Ігоря. Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість. Звертання Святослава Київського до братів Ігоря і Всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «Слова...»: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одоліли, без честі-бо кров поганую ви пролляли». У цьому звертанні хоч і звинувачуються Ігор і Всеволод у марнославстві та нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.
Щодо мене, то я завжди опиралась на історію та культуру попередніх століть. Адже мені здається, що в тривалих і безрезультатних пошуках речей, які об’єднують, наші громадяни прийшли до абсолютно очевидного висновку – нас усіх здатна об’єднати любов до рідного краю. Також, коли я думаю про ці останні слова, то перед очима стоїть лише одна беззаперечна постать, адже саме з його слів я зрозуміла, як правильно потрібно любити свій народ та свою землю. Мабуть, досить легко було здогадатись, що мова йде про геніального Тараса Шевченка.
Напевне, в Україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок “Кобзаря” великого просвітителя. Творчість цього поета байдужим не залишає нікого. Проходять роки, а його актуальність не згасає, особливо у наших серцях. Він все говорить – а ми слухаємо, аналізуємо, часом і плачемо. У чому ж такий фантастичнийфеномен нашого великого митця? Чому і сьогодні, майже через два століття після його смерті, твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?
За життя Тарас Шевченко був видатною і яскравою особистістю.Саме той факт, що він народився і виріс у багатодітній сім’ї селян-кріпаків і ще дитиною проявив надзвичайний потяг до знань і талант митця-художника та поета, свідчить про те, що цю людину подарував українському народові сам Господь.
Він – наш пророк і провідник. Серед найвідоміших митців світу не знайдеться іншої людини, яка б вийшла із самих низів суспільства і досягнула духовних вершин. Тарас Шевченко творив в умовах жорстокого тиску і переслідувань з боку царського режиму. В той же час його творчість отримала визнання в найвищих світських колах імперії. У своїх численних творах відновлював історичну правду й справедливість українців. Філософія його життєвої позиції полягала у визволенні України й українців з імперського гніту. Тарас Шевченко оспівував лицарів національного духу, великих діячів козацької доби всупереч прагненню імперської влади швидко стерти з пам`яті народної навіть згадку про ті часи та події, про тих героїв. Його талант, даний Всевишнім, а також творча праця впродовж всього життя спричинилися до формування життєвої позиції всіх наступних поколінь борців за волю України.
Минуло вже безліч років, але, читаючи його твори «Кавказ», «Неофіти», «Мазепа», «Гайдамаки», «Берестечко» та ряд інших, приходимо до висновку, що він писав немов про наш час. Згадаймо, як оцінив Шевченко наслідки страти Гонти і Залізняка: «…над дітьми козацькими поганці запанували». Чи не так сталося після вбивств сучасних лідерів, провідників і героїв? Нагадував Тарас Шевченко й кожному з нас про необхідність вистояти в умовах лихоліть і скрути, бо «не вмирає душа наша, не вмирає воля, і неситий не виоре на дні моря поля» і закликав: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає, за вас правда, за вас слава і воля святая».Тепер можна сміливо переконатись у тому, що твори Тараса Шевченка органічно вписуються у сучасне життя.Великий поет казав:
«Учітесь, читайте
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь… «
А що може бути найбільш «своїм», найбільш близьким, як не творчий спадок невмирущого Кобзаря? У даний час ми мусимо якнайчастіше звертатись до Тараса Шевченка, адже він вчив, що маючи вибір – потрібно завжди обирати свободу, яку ми зараз так відчайдушно виборюємо.
Читаймо, шануймо і любім духовного батька всіх українців – Тараса Григоровича Шевченка!