Соломія — вродлива і сильна жінка. Вона має високу і міцну, «як на доброго мужика», постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся». Тяжким і нерадісним було життя Соломії, яку пан силою віддав заміж за нелюбого чоловіка. Щоб визволитись з цього подвійного рабства — від поміщика і нелюба — Соломія разом з Остапом тікає за Дунай. Енергійна, вольова, дужа, вірна подруга Остапа, вона терпляче переносить всі злигодні мандрівного життя і не раз допомагає Остапові в дорозі, рятує його з біди. Самовіддано бореться Соломія за життя Остапа: вона виводить його з плавнів, невтомно працює, щоб заробити собі й йому на проживання, продає свій одяг, щоб викупити Остапа в жовнірів. Найяскравіше виявився героїчний характер Соломії і готовність її на самопожертву, коли вона, рятуючи Остапа, гине у хвилях Дунаю. Як і поранений Остап у плавнях з останніх сил боровся за життя, так тепер Соломія, тонучи, напружує всі сили, щоб дістатися до берега, бо «там так гарно, там сяє сонце, там зелено, там небо синє, там радість, життя… Душа рветься до сонця». Трагічна доля Остапа і Соломії, їх поневіряння в Туреччині свідчить про те, що всюди, де володарюють пани, трудяща людина не може знайти для себе щастя.
Риси характеру Остапа «Дорогою ціною» а) мужність і бунтарство; б) ненависть до панів; в) щирість і доброта; г) рішучість і винахідливість; д) здатність до ризику; е) терпимість і волелюбність; є) ніжність і чуйність у ставленні до Соломії; ж) вірність у коханні; з) працьовитість, любов до землі; и) оптимістичність, життєлюбність. Характеристика Остапа «Дорогою ціною» Остап Мандрика — герой оповідання М. Коцюбинського «Дорогою ціною» — виховувався на героїчних традиціях предків. Змалку він заслуховувався розповідями столітнього діда, який «ходив у Січ, а потім різав панів в Умані» (під час Коліївщини). Ці чарівні слова розпалювали кров у хлопця, будили і його уяві картини вільного життя. «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». Вирісши, Остап побачив, що пани перетворили народ на худобу, побудували свій добробут на злиднях і горі кріпаків. Сміливий і волелюбний юнак закликає селян «висунути шию з панського ярма». За це пан називав його бунтарем, гайдамакою, похвалявся з живого шкуру здерти, віддати в рекрути. Він не раз закликав до боротьби з панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. Він закликає селян «Висунути шию з панського ярма». За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». Остап вирішив покинути рідний край і втікати на вільні землі по той бік Дунаю, де колись оселилися запорізькі козаки після зруйнування царськими військами Січі. Герою був знайомий на рідній землі «кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовляло до його». Йому жаль було залишати старого, кволого дідуся, тяжко було розлучатися з коханою Соломією, покидати, може, навіки рідне село. Але нездоланне прагнення волі перемагало ці почуття. Герой не самохіть утік з України. Недоля вигнала його на чужину. Саме про це свідчить його настрій, коли він опинився за Дунаєм, йому «зробилося весело й легко». Та хоч і вирвався від пана Остап, але ще багато злигоднів довелося йому зазнати в пошуках волі. При першій спробі переправитись через Дунай Остапові й Соломії не пощастило: вони ледве не потрапили до рук сторожових козаків. Переборюючи величезні труднощі, нелюдську втому, вони нарешті за до мельника Якима переправились через Дунай. «Бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками!» — гукнув Остап, опинившись на чужому березі. І ніби у відповідь на це з другого берега пролунав у темряві постріл і тяжко поранив Остапа. Герой не боїться смерті, він хоче жити, бо «світ такий красивий», бо йому хочеться «глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти Соломію».
Риси характеру Остапа «Дорогою ціною» а) мужність і бунтарство; б) ненависть до панів; в) щирість і доброта; г) рішучість і винахідливість; д) здатність до ризику; е) терпимість і волелюбність; є) ніжність і чуйність у ставленні до Соломії; ж) вірність у коханні; з) працьовитість, любов до землі; и) оптимістичність, життєлюбність. Характеристика Остапа «Дорогою ціною» Остап Мандрика — герой оповідання М. Коцюбинського «Дорогою ціною» — виховувався на героїчних традиціях предків. Змалку він заслуховувався розповідями столітнього діда, який «ходив у Січ, а потім різав панів в Умані» (під час Коліївщини). Ці чарівні слова розпалювали кров у хлопця, будили і його уяві картини вільного життя. «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». Вирісши, Остап побачив, що пани перетворили народ на худобу, побудували свій добробут на злиднях і горі кріпаків. Сміливий і волелюбний юнак закликає селян «висунути шию з панського ярма». За це пан називав його бунтарем, гайдамакою, похвалявся з живого шкуру здерти, віддати в рекрути. Він не раз закликав до боротьби з панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. Він закликає селян «Висунути шию з панського ярма». За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». Остап вирішив покинути рідний край і втікати на вільні землі по той бік Дунаю, де колись оселилися запорізькі козаки після зруйнування царськими військами Січі. Герою був знайомий на рідній землі «кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовляло до його». Йому жаль було залишати старого, кволого дідуся, тяжко було розлучатися з коханою Соломією, покидати, може, навіки рідне село. Але нездоланне прагнення волі перемагало ці почуття. Герой не самохіть утік з України. Недоля вигнала його на чужину. Саме про це свідчить його настрій, коли він опинився за Дунаєм, йому «зробилося весело й легко». Та хоч і вирвався від пана Остап, але ще багато злигоднів довелося йому зазнати в пошуках волі. При першій спробі переправитись через Дунай Остапові й Соломії не пощастило: вони ледве не потрапили до рук сторожових козаків. Переборюючи величезні труднощі, нелюдську втому, вони нарешті за до мельника Якима переправились через Дунай. «Бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками!» — гукнув Остап, опинившись на чужому березі. І ніби у відповідь на це з другого берега пролунав у темряві постріл і тяжко поранив Остапа. Герой не боїться смерті, він хоче жити, бо «світ такий красивий», бо йому хочеться «глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти Соломію».
Епітети:добрий молодець, славний город, старий дуб, чисте поле, ворон чорний, сонце красне, місяць ясний, буйна голова, стріла калена, тятива шовкова, ліси темні, добрий кінь, Русь свята, мурзи погані
Повтори:Під город, під Чернігів під’їжджав. Під городом, під Черніговом, Не ворон чорний небо укриває Не туман налягає, Стоїть сила-силенная…
Гіпербола:Ілля Одною рукою коня тримає, Другою рукою дуба рве. Дуби рве самі коренистії Та мости мостить, Шлях укладає та все прямоїжджий.
Звертання:Невже ж ти, коню мій богатирський, По темних лісах зо мною не їжджав…