Людину в життевих випробуваннях називають Людиною, коли вона спроможна відповідати за свої вчинки, поведінку, за результати своєї діяльності, тримати у своїх руках особисту долю, готова до будь-яких випробувань і перемог. Якщо немає відповідальності за себе, кажуть у народі, людини немає — вона, по суті, є лише передмова до людини. Відповідальність — це обов'язок перед кимось чи перед чимось. Наш громадський обов'язок, честь і совість, життєва позиція — це міра відповідальності перед суспільством. Кожен повинен навчитися керувати собою, тобто самовиховувати себе. Самовиховання — це також вияв відповідальності, що свідчить про зрілість людини, його духовну стійкість. Ю. Герман, російський письменник, один із своїх романів назвав "Я відповідаю за все!" У ньому він пише про воєнні (1941-1945, Велика Вітчизняна війна) та післявоєнні роки. Багато поколінь людей жило з девізом: "Я відповідаю за все!" Вони були справжніми героями, здійснювали героїчні подвиги. Втративши ноги на фронтових дорогах, керували літаками, а в післявоєнні роки — тракторами, машинами; втративши руки, писали зубами романи, повісті, оповідання; без їжі впродовж 45 днів боролися з морською стихією, не втрачаючи при цьому гідності. Виконувати свій обов'язок перед родиною, друзями, Батьківщиною нелегко. Знаходяться десятки причин: не хочу рано вставати; чому я повинен шанувати батьків; не буду читати, бо голова болить; вдома немає умов для творчої праці тощо. Ті, хто дотримується подібних правил, не розуміють того, що умови для свого життя в різний період його розвитку створює сама людина. І тільки від неї залежить, чи зможе вона досягти своєї мети, здійснити свої мрії. Головне не тільки поставити собі ціль, а й усіляко сприяти її досягненню. Треба навчитися організовувати і планувати своє життя так, щоб усе встигати. Але при цьому треба враховувати і інтереси оточуючих людей, адже не можна відділяти себе від людей, тоді життя буде беззмістовним. Людино, ти покликана жити і творити заради щастя на Землі, ти відповідаєш за свої вчинки не лише перед собою, а й перед всіма, кого любиш, хто любить тебе. Для того, щоб завжди відчувати себе Людиною, потрібно своїм життям приносити якомога більше радості і світла в життя інших людей.
Безперечно, кожен з нас має на це свою власну, окрему думку. Але кожен з нас напевне зупиниться і одразу не підбере ємного і вичерпного визначення, бо важко знайти у світі країну більш химерну, більш містичну, більш несподівану і разом із тим більш чудову, прекрасну, ніж наша Україна. Ми часто навіть і не уявляємо, де саме ми живемо, хто самі ми є. А між тим ми, можливо, найдавніша eвропейська нація, наша генетична пам’ять зберігає тисячолітню інформацію цієї землі, яку наші предки перетворили з дикого степового ґрунту на родючу світову житницю, ми нізвідки не прийшли на ці терени, нікого не прогнали і нікому не нав’язували свого ладу. Але водночас чи є в світі другий такий народ, що витримав настільки жорстоку асиміляційну політику з боку сусідніх народів, настільки міцний етноцид, тотальне нищення всього національного, як це витримали ми, українці? І сьогодні, коли Україна стоїть на роздоріжжі світових шляхів, відроджуючись у муках, коли наше суспільство лихоманять хвороби вроджені чи набуті, коли крізь багно тихого чи голосного опору різноманітних “п’ятих колон” і “братніх народів”, численних “доброзичливців” і “укрАінцев”, ще гострішою стає необхідність доторкнутися до рідної землі, чітко і недвозначно самовизначитися і подивитися на самих себе.
І сьогодні, коли Україна стоїть на роздоріжжі світових шляхів, відроджуючись у муках, коли наше суспільство лихоманять хвороби вроджені чи набуті, коли крізь багно тихого чи голосного опору різноманітних “п’ятих колон” і “братніх народів”, численних “доброзичливців” і “укрАінцев”, ще гострішою стає необхідність доторкнутися до рідної землі, чітко і недвозначно самовизначитися і подивитися на самих себе.