У притчі Григорія Сковороди «Вбогий жайворонок» зображені образи птахів, які поводяться дуже схоже із людьми. На початку притчі відбувається діалог між тетерваком Салаконом і жайворонком Сабашем. Салакон тільки що закінчив свою бурхливу трапезу з мисливської сітки, похвалився цим перед Сабашем, запросив його пообідати разом з ним і навіть почав виводити філософію з такої своєї поведінки. Філософія ця полягала в тому, що необхідно брати від життя все, що тільки можна, в тому числі і їжу із мисливської сітки. Жайворонок відмовився брати участь в обіді і сказав, що він готовий харчуватися лише тим, що сам знайшов і заробив. На цьому птахи розлетілися і Сабаш залишив Салакона, полетівши по своїх справах.
Пізніше Сабаш повертався через ті ж місця і зустрів дятла на ім’я Немес. Дятел розповів про те, як став свідком кривавої бійні – тетервак Салакон і його брати занадто захопилися поїданням їжі з мисливської сітки, за що деякі з них постраждали – вони були спіймані і вбиті мисливцем, сам же Салакон все-таки врятувався і полетів оплакувати свої гріхи. Сабаш не став розповідати Немесу про свою попередню розмову із Салаконом і відправився додому.
Прибувши додому, Сабаш поділився новинами зі своїми близькими і членами родини. Один з присутніх за столом, а саме навчений досвідом дядько Сабаша, проаналізував ситуацію з Салаконом та іншими тетерваками. Він сказав, що зазвичай до таких неприємностей призводить нездатність майбутніх жертв помислити всю складність ситуації, що склалася, і правильно оцінити ризики. Відбувається це через надзвичайне бажання незаслуженої та незаробленої наживи.
Саме в заключних словах притчі дядька Сабаша і розкривається основна думка притчі Григорія Сковороди «Вбогий жайворонок». Незважаючи на те, що жайворонок дійсно показав себе вбогим і відмовився від спільної трапези з тетерваками частково через власний страх, він у результаті і вижив. Цілком зрозуміло, що в притчі образи птахів використовуються тільки лише для опису людей і реального життя. У той час як деякі живуть своєю працею і не купуються на можливість отримати легку, але незаслужену наживу, інші, такі як тетервак Салакон, намагаються взяти від життя все і в пориві реалізації своїх бажань не помічають тих небезпек, якими повниться життя. Все це повинно показати читачеві, що життя звичайної стриманої людини набагато надійніше, ніж життя зухвалого й запеклого гравця, який рано чи пізно заграється, а пізніше сильно пошкодує про свою зухвалість.
В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім’я і у нашого народу – Тарас Григорович Шевченко. Велич Кобзаря – у величі всієї України і в особистій долі кожного українця. Цього року ми вшановуємо 203-ю річницю від дня народження генія українського народу Тараса Шевченка, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людства. Вся творчість Великого Кобзаря, якою він полонив серця мільйонів людей, зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини. Силою духу, глибиною віри та непохитною волею до боротьби, впевненістю та рішучістю, із якою він писав свої неперевершені твори були, є і будуть рушійною силою у боротьбі українського народу за волю, справедливість та суверенітет.
Ім’я, яке відоме далеко за межами нашої країни, творчість якого не залишає байдужим нікого. Геній українського народу, Великий Кобзар, чудовий лірик, вражаючий художник, незабутній письменник, незрівняний поет – ось невеликий перелік тих слів, якими сміливо можна охарактеризувати Тараса Григоровича Шевченка. Життєвий і творчий шлях відомого українського митця пронизаний низкою випробувань: переживаннями та втратами, розпачем та радістю, відданістю та спокутою… Проте Тарас Шевченко – це людина, яка завжди боролася за свої переконання, за право носити горде ім’я – українець.
Значення творчості і суспільно-політичної діяльності українського генія важко переоцінити. Шевченко вже за життя став символом української нації, уособленням української національної свідомості, поборником української мови. Незгасиму пам’ять про українського поета увіковічують в пам’ятниках та пам’ятних знаках. В Україні встановлено близько 700 пам’ятників, меморіальних дощок, пам’ятних знаків і 75 – за кордоном у 26 державах. В центральній частині міста Надвірна – на майдані Шевченка височіє пам’ятник Великому Кобзарю, який був свідком всіх подій, які утверджували надвірнянців, як невід’ємну частину Великої Української Нації. На майдані Шевченка проходила Революція Гідності в нашому місті, у підніжжі пам’ятника Великого Тараса звучать молитви за кращу долю нашої держави, проходять заходи по вшануванню загиблих Героїв України.
З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря — це одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців.Наш великий пророк вже понад 200 років веде свій народ від неволі до волі, веде до справжньої сильної країни. Зараз його слово правди, слово віри допомагає нам у боротьбі за волю України. Ті звертання до волелюбного народу, які звучали понад 150 років назад, стали надзвичайно актуальними для сучасної України.
„Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!», –
За вас правда, за вас слава
І воля святая!”
Ці слова три роки тому були підхоплені мільйонами українців у всьому світі, які піднялися проти нових спроб загнати нащадків Шевченка в ярмо. Вони прогриміли і скликали безліч небайдужих людей різних національностей і віросповідань підтримати наш народ у прагненнях до кращого життя. Пройнялися ними на київському Майдані нескорена Небесна Сотня та тисячі співвітчизників. Вони увійшли в історію початком тривалої боротьби, віддзеркаленням нескореності, мужності і волелюбності нашого народу.
Минають роки, століття, а гострота і сила Шевченкового слова живе. Дух свободи, людської гідності – найвеличніших вселюдських понять – через віки випробувань, пережитих Кобзарем, приходять до українців і додають їм упевненості у власному самоствердженні. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі, адже:
У притчі Григорія Сковороди «Вбогий жайворонок» зображені образи птахів, які поводяться дуже схоже із людьми. На початку притчі відбувається діалог між тетерваком Салаконом і жайворонком Сабашем. Салакон тільки що закінчив свою бурхливу трапезу з мисливської сітки, похвалився цим перед Сабашем, запросив його пообідати разом з ним і навіть почав виводити філософію з такої своєї поведінки. Філософія ця полягала в тому, що необхідно брати від життя все, що тільки можна, в тому числі і їжу із мисливської сітки. Жайворонок відмовився брати участь в обіді і сказав, що він готовий харчуватися лише тим, що сам знайшов і заробив. На цьому птахи розлетілися і Сабаш залишив Салакона, полетівши по своїх справах.
Пізніше Сабаш повертався через ті ж місця і зустрів дятла на ім’я Немес. Дятел розповів про те, як став свідком кривавої бійні – тетервак Салакон і його брати занадто захопилися поїданням їжі з мисливської сітки, за що деякі з них постраждали – вони були спіймані і вбиті мисливцем, сам же Салакон все-таки врятувався і полетів оплакувати свої гріхи. Сабаш не став розповідати Немесу про свою попередню розмову із Салаконом і відправився додому.
Прибувши додому, Сабаш поділився новинами зі своїми близькими і членами родини. Один з присутніх за столом, а саме навчений досвідом дядько Сабаша, проаналізував ситуацію з Салаконом та іншими тетерваками. Він сказав, що зазвичай до таких неприємностей призводить нездатність майбутніх жертв помислити всю складність ситуації, що склалася, і правильно оцінити ризики. Відбувається це через надзвичайне бажання незаслуженої та незаробленої наживи.
Саме в заключних словах притчі дядька Сабаша і розкривається основна думка притчі Григорія Сковороди «Вбогий жайворонок». Незважаючи на те, що жайворонок дійсно показав себе вбогим і відмовився від спільної трапези з тетерваками частково через власний страх, він у результаті і вижив. Цілком зрозуміло, що в притчі образи птахів використовуються тільки лише для опису людей і реального життя. У той час як деякі живуть своєю працею і не купуються на можливість отримати легку, але незаслужену наживу, інші, такі як тетервак Салакон, намагаються взяти від життя все і в пориві реалізації своїх бажань не помічають тих небезпек, якими повниться життя. Все це повинно показати читачеві, що життя звичайної стриманої людини набагато надійніше, ніж життя зухвалого й запеклого гравця, який рано чи пізно заграється, а пізніше сильно пошкодує про свою зухвалість.
В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім’я і у нашого народу – Тарас Григорович Шевченко. Велич Кобзаря – у величі всієї України і в особистій долі кожного українця. Цього року ми вшановуємо 203-ю річницю від дня народження генія українського народу Тараса Шевченка, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людства. Вся творчість Великого Кобзаря, якою він полонив серця мільйонів людей, зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини. Силою духу, глибиною віри та непохитною волею до боротьби, впевненістю та рішучістю, із якою він писав свої неперевершені твори були, є і будуть рушійною силою у боротьбі українського народу за волю, справедливість та суверенітет.
Ім’я, яке відоме далеко за межами нашої країни, творчість якого не залишає байдужим нікого. Геній українського народу, Великий Кобзар, чудовий лірик, вражаючий художник, незабутній письменник, незрівняний поет – ось невеликий перелік тих слів, якими сміливо можна охарактеризувати Тараса Григоровича Шевченка. Життєвий і творчий шлях відомого українського митця пронизаний низкою випробувань: переживаннями та втратами, розпачем та радістю, відданістю та спокутою… Проте Тарас Шевченко – це людина, яка завжди боролася за свої переконання, за право носити горде ім’я – українець.
Значення творчості і суспільно-політичної діяльності українського генія важко переоцінити. Шевченко вже за життя став символом української нації, уособленням української національної свідомості, поборником української мови. Незгасиму пам’ять про українського поета увіковічують в пам’ятниках та пам’ятних знаках. В Україні встановлено близько 700 пам’ятників, меморіальних дощок, пам’ятних знаків і 75 – за кордоном у 26 державах. В центральній частині міста Надвірна – на майдані Шевченка височіє пам’ятник Великому Кобзарю, який був свідком всіх подій, які утверджували надвірнянців, як невід’ємну частину Великої Української Нації. На майдані Шевченка проходила Революція Гідності в нашому місті, у підніжжі пам’ятника Великого Тараса звучать молитви за кращу долю нашої держави, проходять заходи по вшануванню загиблих Героїв України.
З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря — це одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців.Наш великий пророк вже понад 200 років веде свій народ від неволі до волі, веде до справжньої сильної країни. Зараз його слово правди, слово віри допомагає нам у боротьбі за волю України. Ті звертання до волелюбного народу, які звучали понад 150 років назад, стали надзвичайно актуальними для сучасної України.
„Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!», –
За вас правда, за вас слава
І воля святая!”
Ці слова три роки тому були підхоплені мільйонами українців у всьому світі, які піднялися проти нових спроб загнати нащадків Шевченка в ярмо. Вони прогриміли і скликали безліч небайдужих людей різних національностей і віросповідань підтримати наш народ у прагненнях до кращого життя. Пройнялися ними на київському Майдані нескорена Небесна Сотня та тисячі співвітчизників. Вони увійшли в історію початком тривалої боротьби, віддзеркаленням нескореності, мужності і волелюбності нашого народу.
Минають роки, століття, а гострота і сила Шевченкового слова живе. Дух свободи, людської гідності – найвеличніших вселюдських понять – через віки випробувань, пережитих Кобзарем, приходять до українців і додають їм упевненості у власному самоствердженні. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі, адже:
”В своїй хаті своя й правда
І сила, і воля.”